Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допо-могою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки христия-ни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, уря-тування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту, одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення

5

про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його пер-ше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали куль-ти східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два сто-ліття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великий. Ретельно аналізу-ючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хво-рих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство ( від початку IV ст. до кінця V ст.). І

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів, тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було — вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захо-пили керівництво ними. Християнські общини, які почали на-зиватися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополита-ми. Церква, що виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323—337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єдна-лись у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, александрійська та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася кон-стантинопольська, а у V ст. — єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скли-кання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися по-рівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідео-логії та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалося «святе пись-мо» християн — Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI—XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання у кінці V ст.західної імперії германськими племенами.На тери-торії, котра раніше належала Західній імперії, утво-рилися чис-ленні феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.

6

Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого («свята трійця»). Бог-отець розглядається як тво-рець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською «біографією». Бог-дух святий походить від Бога-отця, у като-лицизмі — і від Бога-сина. Християнська «трійця» несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат , боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат