ульсаір” (мале свято). Малим його називають у Туреччині “кучук - байралє”, а в Середній Азії – “ураза - байрам”. Під час свята розговіння традиційним є обмін подарунками, придбання нових речей та вживання різноманітних ласощів. Турки називають це свято “солодким” (шекер - байрам). Друзі й знайомі ходять у гості один до одного, підлеглі роблять візити до керівництва, обов‘язково з подарунками. В останній день свята відвідують цвинтарі та згадують померлих родичів. Благодійні установи допомагають нужденним.
Також під час цього свята віруючий повинен згідно з правилами ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване “пощення свята переживу” – дітр-садака.
Хаджах (паломництво до Священних Місць Ісламу).
Кожний повнолітній мусульманин, якщо він не хворий і має кошти має здійснити обряд, хоча б раз за життя, хаджах – відвідати Мекку, священне місце ісламу. Після того він отримує право на титул “хаджаси”. Літня чи хвора людина може відправити замість себе кого - не будь, іншого, забезпечивши фінансово мандрівку.
До Мекки вирушають на початку двадцятого місяця тому він має назву зусиль хадж аса. Святе місце ісламу можна відвідати й іншого місяця. Цей вид паломництва має назву улера – мале паломництво. Але воно не в такій шані, як хаджах. Перебування в Мецці триває до десяти діб.
Історія цього звичайно започаткована 631 році, коли Муха мед відвідав це місто після десяти років перебування в Медині. Тоді ж він здійснив ритуал поклоніння Каабі (тепер це головне святилище ісламу, споруда в центрі Заповідної мечеті в Мецці) та іншими місцевими святинями, чим канонізував язичницькі звичаї, ввівши їх до культу ісламу.
Територію Мекки вважають священною. Паломник виконує омивання усього тіла (гусль), одягає особливі речі (іхрам) – одяг з двох шматків тканини, один настячна (щось подібне до спідниці), другий покриває груди, ліве плече. Кінці цієї тканини зв‘язані з другого боку. Обидві шматки не повинні мати швів. Подвійний одяг існував в арабів ще до ісламу, він схожий на одяг євреїв. Взувати можна тільки сандалії. Голова залишається непокритою. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами.
Разом з чоловіками хадж можуть здійснювати їх дружини, що має бути засвідчено документально. Одяг паломниць повинен повністю прикривати їх фігуру, волосся має бути також покритим. Відкритими залишаються тільки руки і обличчя. До прийому трогам не тільки влада, духовенство, а й усі поселенці Мекки на час. Хаджу місто перетворює на гігантський двір.
Продане збираються в центрі міста біля Заповітної мечеті. У дворі її, крім карби знаходиться священне джерело Замзаги. Тут хаджі слухають проповіді, говорять молитви, обходять сім разів навколо Кааби. Кожен намагається поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до нього рукою. Потім починається біг між пагорбами Сада та Марва (за легендою коли Ізмаїла Хаджу (Агарі) бігала тут у пошуках води для свого сина.
Дев‘ятого дня паломники йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджу перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час останніх відвідин Мекки. Тут можна сидіти, лежати, стояти, ховатися від спеки у наметах, але не ходити. Цього дня прочани повинні постити. Постять і віруючі, які не беруть участі у хаджі. На світанку самого зуль-хаджа пілігрими відвідують долину Мекка, де в давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святкового різання жертовних тварин починаються найбільше мусульманське свято – жертвопринесення. Це свято відзначається через 70 днів після закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбаш – байрану є принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей день також здійснюється паломництво (хадж) до Мекки (Аравія).
В дні курбаш – байрану для жертвоприношень забирали найкращий скот. В це свято, за шаріатом, коза і вівця можуть бути заколотими “за гріхи” однієї людини, корова і бик – за семеро, а верблюд – за десятьох за ісламом пожертвування необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна минувши Сірат – міст, перекинутий над пеклом, він тонший за жіночий волос, гостріший за жало пера, шаблю і горячіший від вогню при вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байран. На них віруючі й перейдуть Сірат. Той, хто не приносив жертви самостійно не може перейти і утриматися на мості і впаде в пекло.
Після свята жертвопринесення прочани підстригають волосся та нігті (жінки відрізають невелике пасмо) й закопують їх у землю. Це ритуальне діяння починає вивільнення від стану іхраму. Потім всі повертаються до мекканської мечеті, обходять Каабу, пагорби Сада і Мавра. Хадж закінчено.
Багато прочан відвідують й Медину, щоб поклонитися гробниці Мухамеда. Додому вони повертаються у зеленій туніці, арабській бурмусі білій туніці. Цей одяг символізує вчинення хаджу. Коли прочани переступає рідний поріг у ній ріжуть жертовного барана, влаштовують святкову зустріч.
Оскільки не всім мусульманам доступний хадж, було прийнято кульмінаційну частину паломництва – жертвопринесення – здійснювати за місцем проживання, або там, де застане правовірного десятий день зу – ло – хаджа. У жертву приносять будь – яку худобу. Готують м‘ясні страви, влаштовують благородні трапези.
Цей обряд пов‘язаний з давньою легендою за якою прабатько арабів Ібрагім вигнав в пустелю улюбленого сина Ісмаїла та його матір – рабиню Хадасар (Агань). Аллах, щоправда не дав загинути їм від спраги: у пустелі вони знайшли колодязь з водою. Згодом навколо нього і виникла Мекка. Але
