Дипломна робота

Тябловий іконостас

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................3

РозділІ Проблеми іконописного мистецтва другої половини XVI-першої половини XVIII століття…………………………………………………………6

1.1 Особливості українського іконографічного канону……………………….8

1.2 Взаємодія слова і образу в системі літургійного дійства……………...…10

РозділII. Історичне дослідження іконописного мистецтва Придніпров’я..13

2.1 Відмінність іконопису Придніпров’я……………………………………..22

Розділ III. Особливості підготовки матеріалу для ма-лювання ікон………...25

3.1 Підготовка фарб………………………………………………………………25

3.2 Підготовка розчинників для фарб………………………………………….26

3.3 Підготовка матеріялу для ма-лювання ікон……………………………...27

3.4. Послідовність малювання ікон……………………………………………..29

Розділ IV. Художні і технологічні особливості виготовлення ікони……...31

4.1Золочення…………………………………………………………………….....31

4.2 Нанесення основних тонів, інакше — розкриття ікони………………….33

4.3 Малювання країв ікони і облич свя-тих…………………………………...34

4.4 Нанесення пробілів, тобто прояс-нення деталей на іконах……………...39

4.5. Специфікація до виготовлення “ Тяблового іконостаса “……………..44

Висновки.............................................................................................................45

Додатки...............................................................................................................47

Список використаних джерел...........................................................................53

ВСТУП

Актуальність теми. Розуміння головних символів, які зустрічаються в традиційній іконографії, значення різних жестів тощо допоможе зрозуміти багатство іконного передання. Слід зазначити, що не всі ці символи обов’язково знаходяться у всіх іконах, бо іконографічна мова у своєму розвитку за 17 століть пройшла різні стадії: щось відкидалося, щось з'являлося і приймалося. Іконостаси класичної доби значною мірою втрачають свою основну літургійну функцію як основи для ікон, які відмежовують наос від вівтаря і часто перетворюються на самоцінні архітектурні форми, в яких незначна кількість ікон і розміщення їх здебільшого обумовлювалось логікою архітектурної композиції. З таких основних процедур складався канон ікономалярської технології. Це тривалий процес і він ще незавершений, і навряд чи ско-ро буде завершений. Бо з'являються нові ма-теріяли (ікони малюються тепер не тільки на дерев'яних дошках, а й на металі, шклі, синте-тичних сполуках, на картоні тощо), нові бар-вники і розчинники. Ікони творяться за нови-ми технологіями, але суть іконотворчості, етапність іконотворчості не міняється. Як і в гли-бокій давнині, ікона складається нині з чоти-рьох основних частин:

1. Основа, або щит ікони — дерево, по-лотно, метал, картон, будь-який міцний і дов-говічний матеріал.

2. Грунт — крейда, замішана на різнома-нітних клеях або цементах, бажано природньо-го, органічного походження, але не виключе-но, що й синтетичного. До грунту відноситься і наклеєна на левкас тканина — паволока.

3. Фарба чи, власне, набір багатьох фарб з їх розчинниками, білилами, золотом для тла, німбів, асистів.

4. Захисний шар у вигляді оліфи або лаку, і цей шар одночасно надає іконі необхідного полиску, робить її естетично виразнішою, уро-чистішою.

Власне, ця чотириетапність і чотиричас-тинність ікони становить базу канону іконо-малярської технології. Окремі процедури, при-таманні обробці кожної з цих частин, є здо-бутком тих чи інших регіональних, національ-них чи локальних шкіл і осередків іконотвор-чості.

Об’єктом робот Початки дослідження проблеми іконопису України XVI-XVIII століть можна віднести до XIX століття, яке характеризувалося загальним посиленням інтересу до минулого українського народу, в тому числі і до мистецтва XVI-XVIII століть, що виявилося в створенні наукових товариств, роботі археологічних з’їздів. Зазначене питання порушив у 1895 році О.Кірпічніков у брошурі "Взаємодія іконопису і словесності народної і книжної". У ній автор вказав, не розкриваючи докладно, деякі аспекти аналізу проблеми: 1) Євангеліє й Переказ як два джерела іконопису; 2) взаємодія богослужіння та іконопису; 3) відображення апокрифів в іконописному мистецтві; 4) вплив церковних піснеспівів на іконопис; 5) іконопис як основа для народних пісень, народної поезії. Це була тільки постановка питань, які необхідно було розглядати, і проводилася вона в аспекті пошуку інформаційного паралелізму між релігійною словесністю і релігійним мистецтвом, без акцентування уваги на художніх аспектах взаємодії іконопису й словесності.

Предметом робот актуальність дослідження проблеми іконопису і словесності в її естетичному аспекті в культурі України XVI-XVIII століть полягає у вивченні особливостей української ікони як духовно-естетичного феномена в контексті співвіднесення з релігійною словесністю.

Досягнення зазначеної мети передбачало вирішення таких завдань:

1. Розглянути естетичні проблеми іконописного мистецтва в другої половини XVI-першої половини XVIII століття.

2. Показати особливості українського іконографічного канону в контексті проблеми відображення канонічних та апокрифічних Євангелій у пам’ятках іконопису.

3. З’ясувати символічну суть літургії як сакрально-естетичного феномена.

4. Розкрити роль іконостасу як образного вираження літургії.

5. Проаналізувати естетичні аспекти взаємодії слова й образу в системі літургійного дійства.

Практичне значення роботи. Іконопис є не від’ємною частиною іконостаса, що буде використовуватися у храмі під час Божественної Літургії. Осмисленням естетичних засад української ікони XVI-XVIII століть в аспекті взаємодії іконопису й словесності і може бути використано при розробці курсів з історії естетики, історії і теорії культури, історії філософії й історії релігії, релігієзнавства, філософії культури, семіотики, символіки християнської культури, літератури, мистецтвознавства.

Розділ І. Проблеми іконописного мистецтва другої половини XVI-першої половини XVIII століття.

Проблеми ікони такого культурно-богословського феномена, як полемічна література XVI-XVIII століть, свідчить, що йому відводили значну роль в “обороні віри і церкви руської”, тобто в боротьбі за збереження національної автентичності, особливо після Люблінської (1569) та Берестейської уній (1596). Захищаючи ікону як важливий чинник візантійського обряду, органічну частину національно-релігійної свідомості українців, православні полемісти другої половини XVI-першої половини XVIII століття у сферах естетичної свідомості і мистецтва проводили антиіконоборницьку аргументацію проти тих, хто заперечував ікони – протестантів і виступали проти прихильників нового напрямку в мистецтві і нових ідей, пов’язаних з післяренесансною католицькою культурою Західної Європи. Вони прагнули зберегти традиційні форми церковної культури, закладені в епоху Середньовіччя в духовному центрі східного християнства – Візантії і пов’язані з традиціями Київської Русі.

У полеміці з приводу сутності ікон полемісти, в дусі східних Отців Церкви, робили акцент на естетичних і сакральних функціях ікон. В іконі, нагадували вони древню патристичну ідею, ми шануємо не