Визначну роль козацтва в історії України, як рятівника і охоронця православ’я, визначав на початку ХХ ст. М. Грушевський. Він зазначив, що “козаччина перебрала на себе основну вагу боротьби за саме існування України, надавши їй необхідної на той час релігійної форми” [4, 106]. Грушевський саме з цим пов’язував прихильність до козацтва всіх верств населення, піднесення козака на п’єдестал національного героя. Інший український історик Дмитро Дорошенко саме у козацтві вбачав головного рятівника православної віри в Україні.

Наприкінці ХІХ ст. діяльність Дмитра Яворницького, відомого історика, етнографа, фольклориста та письменника, знаменує новий етап у вивченні та досліджені матеріальної культури запорожців. Чимало корисних відомостей про розвиток культури краю міститься в працях Дмитра Івановича, де подано досить повний перелік пам’ятників церковної архітектури та основних предметів мистецтва, що знаходилися на землях Придніпров’я. Науковці називали Дмитра Яворницького батьком придніпровської археології, він зміг зібрати унікальну колекцію матеріальних пам’яток Запорожжя. Завдяки Дмитру Івановичу Яворницькому у Дніпропетровську на початку ХХ ст. був один з найбільших і найбагатших археологічних музеїв України, який нараховував понад 85 тис. експонатів.

Яворницький розглядав спадщину не лише як історичне, а й як культурно-мистецьке явище, ставши першовідкривачем народного малярства, декоративного розпису й церковних старожитностей запорозького Придніпров’я. З дивовижною працелюбністю збирав він усі доступні йому історико-статистичні дані про монастирі, храми та етнічний склад міст і селищ Катеринославської єпархії, вперше назвав та задокументував усі важливі церковні пам'ятки нашого краю, привів чимало старовинних документів, які тепер вже не існують. Спираючись на літописні відомості, власні спостереження, значення пам’яток релігійної культури на Запорожжі, виявити їхні релігійні особливості. Зібраний ним матеріал важливий в науковому відношенні, як фундаментальний для вивчення історії культури регіону. Іконопису автор приділяє багато уваги. Яворницький вперше майже вичерпно розкрив особливості церковного устрою Запорожжя, окреслив особливу роль церкви в унікальному козацькому устрої. Мандруючи по місцях Запорожжя у 80-90-ті роки ХІХ ст. Яворницький фіксує запорозькі пам’ятки, зокрема ікони, з його праць вимальовується справжній їхній реєстр. Згадки про старовинні запорозькі ікони посідають значне місце у листуванні вченого, про них повідомляють численні кореспонденти, серед них немало священиків. У наведених ним відомостях про ікони зустрічаємо стислий, але влучний мистецькознавський календар, наприклад: “українсько-візантійський стиль”, “українсько-італійський стиль”, “старе київське письмо”, “прекрасне народне письмо”. Вживана термінологія використовується й сучасними українськими мистецтвознавцями. Зібраний Яворницьким етнографічний, фольклорний, топографічний і лексикографічний матеріал ліг в основу його праць, зокрема “Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу” в 2 томах, вперше видану 1888 р., “Історія Запорізьких козаків” у 3 томах, написану з 1892 до 1897 рр. та інших книгах та наукових статтях. Праці Яворницького мають особливо важливе значення для вивчення культури Придніпров’я ХVІІ– XVIIІ ст. На початку XX ст. як один із результатів зростання національної самосвідомості поширюється поглиблений інтерес до української культурної спадщини. Предметом спеціального дослідження для багатьох науковців нашого краю стало знов таки козацьке мистецтво, вчених приваблювала тема історії Запоріжжя та Української церкви. Кількість друкованих наукових праць, присвячених цій темі, значно зросла. Але кожний з дослідників археології, історії та мистецтва Придніпров’я неодноразово звертався до праць Д. І. Яворницького, ґрунтуючи свої дослідження на фактах, викладених у них. З’являються дослідження, в яких зібрано досить важливий фактичний матеріал, проте вони мають головним чином описовий характер. Цікаві спостереження про художню спадщину Запоріжжя знаходимо в роботах В. Машукова, Д. Дорошенко, В. Бєднова, І. Грабаря. Деякі окремі мистецтвознавці, зокрема П. Жолтовський, розглядали запорізьке мистецтво як вияв національно-демократичних тенденцій, що впливали на всю українську культуру. У 60-70-ті роки ХХ ст. в окремих мистецтвознавців запорозьке мистецтво розглядається загалом як вияв національно-демократичних тенденцій, що впливали на всю українську культуру. У 70-ті роки М. Брайчевський висловив слушне припущення, що “особливі форми козацького життя і побуту не могли не створити й особливі форми