Тябловий іконостас - матеріальної культури Запорожжя, мистецтва сповненого духом степової вольності �...

Дипломна робота - Тябловий іконостас

матеріальної культури Запорожжя, мистецтва сповненого духом степової вольності та презирства до еталонів”. Цікаві факти про життя і художню спадщину українських майстрів другої половини ХVІІІ ст., які працювали на Запорожжі, знаходимо на сторінках журналу “Мистецтво” . На жаль, історичні події 1917 р., створення в подальшому тоталітарної державної системи з її жорсткою, антирелігійною політикою призвели до неймовірних втрат у сфері сакрального мистецтва. Про методи реквізиції церковних цінностей або, як їх називали в декретах, “вилучення” церковних скарбів в Україні йдеться у книзі В. Вериги “Конфіскація церковних цінностей в Україні”, де автор, посилаючись на архівні матеріали, розповідає про переслідування Церкви і грабіж церковних цінностей на українських теренах у 1921–1923 рр. За таких політичних умов займатися науковими дослідженнями, пов’язаними з релігійною культурою краю, стало небезпечним. На початку 60-х років, під час “хрущовської відлиги”, відроджується інтерес до українського мистецтва ХVІІ–ХVІІІ ст., коли воно було так тісно пов’язане з церквою. Звичайно, храмове мистецтво розглядалося побіжно, не стільки як ознака релігійної культури та богословської думки, а як своєрідний мистецький вислів. 1963 р. виходять книги Г. Н. Логвина “Украинское искусство X–ХVIII ст.” та написана разом з Л. С. Міляєвою “Українське мистецтво ХІV – першої половини ХVIІІ ст.”, в яких розглядаються трагічні події національно-визвольної війни, соціальне та конфесійне гноблення Польщею українського населення, внаслідок чого гальмувалися художні процеси в Україні, виявляється стильова своєрідність українського релігійного мистецтва. Багато уваги приділяється проблемі взаємодії українського живопису з візантійськими традиціями та західноєвропейським бароко. Український барочний живопис, за твердженням авторів, відзначається демократичністю, народним характером та індивідуальним і вільним трактуванням іконографічних канонів. Характерним для праці Г. Логвина “Украинское искусство Х–ХVІІІ ст.” є те, що твори релігійного живопису розглядаються у зв’язку з розвитком інших видів мистецтва – архітектури, скульптури, графіки. Але поданий матеріал пов’язаний переважно з культурним надбанням Західної та Центральної України, а нашому регіону приділено зовсім мало уваги. Через деякий час Г. Н. Логвин видає книгу “По Україні: Стародавні мистецькі пам’ятки”. Автор звертається до історії храмової архітектури, акцентує увагу на красі та своєрідності іконостасів, яскраво описує деякі ікони, відзначає високий професійний рівень виконання у різьбярстві та внутрішньому оздобленні інтер’єрів, проте проблемам придніпровського іконопису не надано достатньої ваги. Цінні відомості, що сприяли відтворенню загальної картини розвитку художнього життя на України у ХVІІ–ХVІІІ ст., його зв’язку з подіями в різних регіонах, проблемами, що порушувались у колах київських та львівських майстрів, а також багатий ілюстративний матеріал, що полегшує проведення порівняльної характеристики, міститься в книгах П. О. Білецького “Українське мистецтво другої половини ХVІІ–XVIII ст.”, А. А. Жаборюка “Український живопис доби середньовіччя”, П. М. Жолтовського “Український живопис ХVІІ–ХVIIІ ст.”, “Художнє життя на Україні ХVІ–ХVІІ ст.”, “Монументальний живопис на Україні ХVІІ–ХVІІІ ст.”, В. А. Овсiйчука “Українське мистецтво другої половини ХVІ–ХVІI ст.”, “Майстри українського бароко”, В. Овсiйчука, Д. Крвавича “Оповідь про ікону”.

Окремі положення наукових праць П. О. Білецького, П. М. Жолтовського, а також Г. Н. Логвина, Ф. С. Уманцева лягли в основу другого і третього томів “Історії українського мистецтва” у 6 томах, де подано глибокий, науковий, систематичний огляд розвитку українського релігійного мистецтва Середньовіччя, висвітлено його роль та значення в загальній культурній спадщині, але Придніпров’ю знову ж приділено зовсім мало уваги. У книзі В. Овсiйчука та Д. Крвавича “Оповідь про ікону” вперше на основі богословської, історичної, мистецтвознавчої літератури розкривається походження іконописних сюжетів та їх місце в іконостасі. Розкривається теологія іконописних сюжетів в Україні, її стильові ознаки, фабула, вчені простежили особливості становлення сюжетної канви, колористики, мистецької пластичності. Особливо яскраву регіональну специфіку релігійний живопис Придніпров’я мав у ХVІІІ ст. Як відомо з літературних джерел, в нашому краї працювало чимало талановитих малярів, що навчалися не тільки на Запорожжі а і в інших регіонах України, в тому числі в Києво-Лаврських майстернях. Цінний матеріал про освіту іконописців міститься у публікації П. Жолтовського “Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні”. Автор розкриває навчальний процес Лаврської малярні, де широко використовувалися західноєвропейські естампи та гравюри, показує еволюцію образів Христа, Богородиці, святих в українському іконописі ХVІІ–ХVІІІ ст. В книзі подано каталог кужбушок, якими користувалися наші майстри або під час навчання у Києві, або копіюючи їх в своїх майстернях. Вивчення та співставлення взірців на кужбушках допомагає виявити, як ті чи інші віяння просякали в мистецтво придніпровських ікон. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. з’являється низка праць придніпровських мистецтвознавців та істориків, присвячених історії козацтва. Це праці Плохія С., Мицика Ю., Богуна П., Стороженка І., Лимана І. Праця І. Лимана “Церква в духовному світі Запорозького козацтва” (1997) присвячена одному з найважливіших питань історії та культури запорозького козацтва – питанню релігійного світосприймання. На основі аналізу широкого кола документальних джерел дослідник простежує особливості релігійності та відношення до церков запорозького козацтва. Церква у житті українського народу відігравала надзвичайну роль, як засіб духовного єднання народу вона протягом століть була єдиним “стягом української народності й опорою культури” [4, 106]. Запорозька духовність була вірною не “букві”, а “духу” і склала підґрунтя козацькій естетичній концепції, її ідеалу, який, за визначенням історика В. Антоновича, найближче підходив до національного . Сучасні українські мистецтвознавці немало зробили для вивчення давнього релігійного живопису. І хоча їхні праці торкаються переважно інших регіонів України, для дослідження придніпровського релігійного мистецтва вони важливі,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15