Магістерська робота

Рух за автокефалію Української Православної Церкви

в ХХ столітті

Зміст

Термінологічний cловник………………………………………..............................................................…........3

Вступ …………………………………………………………...............................................................…………..5

Розділ І. Історіографія та джерела проблеми …………..............................................................…………..8

Розділ ІІ. Передумови і початок українського церковного відродження в 1917 – 1920 р..р..…............16

Розділ ІІІ. Організаційне становлення і діяльність УАПЦ в 1920–1930-х рр.

§ 1. Утворення УАПЦ та активізація церковного життя в радянській Україні у 1920-х рр..................42

·

§ 3. Православні українці на Західній Україні в міжвоєнний період…...........................................……66

Розділ ІV. Боротьба за автокефалію в період Другої світової війни.

§ 1. УПЦ на західноукраїнських землях у радянський період (1939 – 1941 рр.) та під німецькою окупацією (1941- 1944 рр.).............................……………..................................…..............................77

§ 2. Заборона УПЦ в радянській Україні в повоєнний період. Виїзд вищої православної ієрархії за кордон.................................................................................................................................................88

Розділ V. Становлення УАПЦ в незалежній Українській державі на зламі 80 – 90-х рр. хх...............89

Висновки…………………………………………………..................................................................…...............92

Додатки………………………………...………………………..................................................................…..107

Список використаних джерел і літератури………............................................................................….........

Термінологічний словник

Автокефалія – незалежність Православних Церков, походить від двох грецьких слів avto – сам, кецалз – голова, означає Церкву, від будь-якої іншої Церкви в церковно-адміністративному плані незалежну,що сама керує своїм внутрішнім життям на основі Догматів віри та Канонів Православної Церкви.

Автономія Церкви – самоуправління, право самостійного вирішення внутрішніх питань у складі іншої Церкви.

Догмат віри – вчення про незмінні положення віри.

Екуменізм – рух за об’єднання Церков в одну Христову Церкву.

Екзарх – намісник патріарха.

Екзархат – намісництво на чолі з намісником патріарха.

Єпархія – церковна округа, яку очолює єпископ.

Єпископ – високий духовний чин в Православній Церкві, який очолює єпархію.

Ієрархія – піраміда церковних посад, порядок підпорядкування.

Конфесія – релігійне об’єднання зі своїм віровченням, культом, організацією.

Канон – загальноприйняті церковні положення.

Митрополит – вищий духовний чин у Православній Церкві, керівник митрополією.

Місцеблюститель – тимчасово виконуючий обов’язки патріарха до обрання нового.

Патріарх – глава Православної Церкви.

Собор – зібрання пастирів та ієрархів Церкви.

Синод Церкви – зібрання вищої ієрархії Церкви.

Соборноправність – управління Церквою, яке здійснює Священний Собор.

Томос – Закон вселенського (Константинопольського) патріарха про дозвіл на повну самостійність православ’я у своїй державі.

Церква – організація духовенства, базована на церковній ієрархії. Спільність віруючих, поділених на духовенство й мирян.

Вступ

У змаганнях українського народу за своє історичне буття у незалежній державі, обороні власної ідентичності значну роль відіграв автокефальний православний рух. Його провідна ідея - мати у вільній державі Українську Помісну Церкву, забезпечити її суверенне становище у православному світі. Принципово важливим етапом на цьому шляху був Київський Православний Церковний Собор 22-26 травня 1921 р. Він став вагомим результатом довгого й складного процесу творення кононічно незалежної національної церкви, яка посіла б по праву належне їй місце у Вселенській Церкві. Соборні рішення попри всю їх важливість стали лише етапом у боротьбі за усамостійнення українського православ я.

Проблема вивчення руху за автокефалію Української Православної Церкви в ХХ столітті протягом тривалого часу цікавила церковних діячів та істориків, які намагалися висвітлити маловідомі факти та донести їх до нащадків, але за браком інформації і відсутності можливостей в умовах існування окупаційних режимів чи з якихось інших причин не змогли повністю дослідити дану проблему. За часів існування СРСР релігійна проблематика істориками практично не досліджувалася. На даний час є тільки праці церковних діячів,істориків церкви,опубліковані за кордоном до 1991 р, а також окремі розвідки дослідників доби незалежної України присвячені деяким аспектам православного церковно-визвольного руху, боротьби за становлення Української Автокефальної Православної Церкви. Незважаючи на зацікавленість означеною темою в останні десятиліття, вона залишається на стадії наукової розробки, має наукову і суспільно-політичну актуальність.

Об’єкт дослідження - становлення автокефалії Української Православної Церкви.

Предмет дослідження - передумови відродження УАПЦ, боротьба за автокефалію українського православ’я в контексті національно-визвольного руху в Україні XX ст.

Мета роботи – проаналізувати основні етапи становлення та організаційного розвитку Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, боротьбу за усамостійнення українського православ’я в XX столітті.

Згідно з метою дослідження автор поставив перед собою наступні завдання: - розкрити передумови і початок українського церковного відродження в умовах національно-демократичної революції 1917-1920 рр.; - визначити основні періоди в розвитку автокефалії в Україні; охарактеризувати ставлення радянської влади до діяльності митрополитів, єпископів, священнослужителів УАПЦ;

проаналізувати особливості українського автокефального руху.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 1917 до 1993 рр., тобто від початку української революції, що поставила вимоги відродження Української Православної Церкви на Наддніпрянщині та відокремлення її від Російської Православної Церкви, до проголошення автокефалії УАПЦ з власним патріархом на чолі в незалежній Українській державі .

Наукова новизна магістерської роботи полягає у введені в науковий обіг документів, раніше невідомих дослідникам, що дозволяють комплексно висвітлити питання українського автокефального руху: 1) охарактеризовано головні етапи руху за автокефалію українського православ’я; 2) досліджено суспільно-політичні чинники, які сприяли становленню УАПЦ; 3) вперше в історичній літературі в окремому дослідженні відображено боротьбу за автокефалію Української Православної Церкви в ХХ ст.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його матеріалів і висновків для написання узагальнюючих праць з історії України, історії українського православ’я, підготовки підручників, музейних експозицій, кіносценаріїв, лекцій та практичних занять, виховання молоді, в національно-патріотичному дусі, у врахуванні уроків боротьби за автокефалію на шляху до створення Української Помісної Церкви.

Основні теоретичні положення магістерської роботи та результати дослідження були апробовані на звітній науковій студентській конференції (березень 2010 р.) .

Структура роботи обумовлена особливостями об’єкту дослідження і побудована за проблемно-хронологічним