Хоча політична частина донцовського «iнтеґрального нацiоналiзму» базувалась на класичних доктринах фашизму, Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв скорiше нагадувала аналогiчнi формування в країнах Схiдної Європи. Вiдомий український полiтолог I.Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: «Найближчих родичiв українського (iнтеґрального) нацiоналiзму слiд шукати не так у нiмецькому нацизмi чи iталiйському фашизмi — продуктах iндустрiальних та урбанiзованих громадянств, як скорiше серед партiй цього типу в аґрарних, економiчно вiдсталих народiв Схiдної Європи: хорватські усташi, румунська залiзна ґвардiя, словацькi глiнкiвцi, польський ОНР... тощо» 16.

Донцов розробляв i теорiю органiзацiйної побудови ОУН. Саме цiй проблемi присвячено його передвоєннi брошури (якi пiзнiше увiйшли до збiрника «Хрестом i мечем», Торонто, 1967 рiк).

В одній з них («Об’єднання чи роз’єднання») автор закликає силомiць накинути волю ОУН всiм iншим течiям українського полiтичного життя. Для цього, на його думку, слiд «... сiяти ненависть до своїх! Ширити розбрат i взаємне недовiр’я! В рiдну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього — нема нiякого об’єднання, нiякої збiрностi. Що туподумна демократiя цього не второпає — нiчого дивного» 17. Окреслює Донцов i те, як потiм зв’язати пiдкорену спiльноту: «Передусiм — встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксiом у всiх колах збiрноґо життя, рiзко очерчених, ясно протиставлюваних всiм iншим, безкомпромiсових, встановивши свою правду, єдину i непомильну... Вбити ту вiру i ту правду в збаламученi хитливою добою i чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недовiркiв... В ролi того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється меншiсть, гурт. Вiн витискає свою печать на думцi i волi маси. Вiн — зорганiзований не в партiю, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу» 18.

Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, яка, принаймнi до 1943 року, беззастережно сприймала його iдеологiю. Український полiтолог Андрiй Бiлинський вважає, що у згаданий перiод догмати Донцова склали «змiст, який в цiлостi перейняла ОУН. В усiх довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як iдеолога українського нацiоналiзму... «Донцовiзм» проголосила ОУН своєю полiтичною релiгiєю» 19.

§4. «Нацiократична держава»  Миколи Сцiборського

Донцов був не єдиним оунiвським iдеологом. Свою модель нацiократичної української держави в серединi тридцятих рокiв запропонував Микола Сцiборський — на той час, фактично, друга пiсля Є.Коновальця людина в ОУН. 1935 року вiн видав у Парижi книжку «Нацiократiя», в якiй окреслив своє бачення української державностi.

У цiй роботi вiн пiддав гострiй i подекуди справедливiй критицi демократичний, соцiалiстичний, комунiстичний та монархiчний суспiльнi устрої. Натомiсть дуже схвально трактує фашизм iталiйської моделi. Для Сцiборського «фашизм — це насамперед нацiоналiзм — любов до власної батькiвщини й патрiотичнi почування, доведенi до самопосвяти й культу жертовного фанатизму» 20.

Тут-таки Сцiборський роз’яснює i сам термiн «нацiократiя». «Нацiократiєю називаємо режим панування нацiї у власнiй державi, що здiйснюється владою всiх соцiяльно-корисних верств, об’єднаних —  вiдповiдно до їхніх суспiльно-продукцiйних функцiй — у представницьких органах державного управлiння» 21. Здавалося б, життєздатна схема, яку цiлком можливо реалізувати. Але — за однiєї умови, а саме — наявностi не абстрактної, а реальної полiтичної нацiї. Нацiократи ж вирiшили це питання дуже просто: вони, не надто дбаючи про арґументацiю, заявили, що «нацiя — це вiчнiсть», а, отже, бажане оголосили дiйсним. Звiдси випливає їхня неспроможнiсть до будь-яких дискусiй стосовно реальностi пропонованого ними устрою. «Рiшаючим є те, — пише Сцiборський, — що нацiоналiзм — це не плитка партiйна теорiйка; це унiверсальний i непримиримий у своїй внутрiшнiй рацiї свiтогляд. «Погоджувати» його з кимсь методами «конґресових дискусiй» i торгiв немислимо... Поєднання iдеологічного наставлення нацiоналiзму з полiтичною тактикою «всеукраїнських конґресiв» — було б для нього рiвнозначне самогубству» 22.

Згiдно з моделлю Сцiборського, формою суспiльної органiзацiї є для нацiократiї державний синдикалiзм. Нацiократiя вiдкидає участь полiтичних партiй в державному управлiннi. Вона обстоює диктатуру, опорою якої має стати ударний, бойовий загiн революцiї — органiзований нацiоналiзм. Оскiльки ж М.Сцiборський був одним з найвпливовiших членiв проводу ОУН, зрозумiло, яку органiзацiю вiн мав на увазi. Водночас, на вiдмiну вiд фашистської доктрини, яка визнає диктатуру єдиною формою органiзацiї суспiльства, Сцiборський наголошував, що в нацiократичнiй державi влада диктатора буде тимчасовою. «Покладаючи на диктатуру надзвичайнi iсторичнi завдання в переконаннi, що лише вона зможе їх виконати, — пише вiн, — нацiоналiзм водночас усвiдомлює собi небезпеку її самоконсервацiї i застарiлостi, коли вона стане цiллю для самої себе... У вiдмiннiсть до iнших авторитарних концепцiй, вiн визнає диктатуру не за незмiнний принцип, лише за виправдуваний доцiльністю тимчасовий перiод» 23.

У розрiзi нацiократична українська держава уявлялася Сцiборському так: народнi маси беруть участь у громадському та полiтичному життi через представництво в органах мiсцевої самоуправи та в синдикалiстських органiзацiях. Держава за адмiнiстративним принципом має подiлятися на краї, повiти й громади, що керуються власними органами самоуправи. Вибори до останнiх вiдбуваються на засадах прямого, загального, рiвного й таємного голосування. У всiх ланках адмiнiстративного подiлу є також загальнодержавнi, адмiнiстративнi, господарськi та iншi установи, що виконуватимуть своє призначення пiд безпосереднiм керiвництвом державного уряду.

Законодавчою установою є Державна Рада, яка обирається за тими ж принципами, що i мiсцевi, з кандидатiв, визначених синдикатами. На чолi нацiї