УДК 2-523.6—056.87(477.62) "18/192"

А. В. ГУСАК

МЕЦЕНАТИ СВЯТОГІРСЬКОГО МОНАСТИРЯ В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Значна увага приділяється висвітленню благодійництва на території Святогірського монастиря в ХІХ — на початку ХХ ст, а також усім тим,, хто брав у ній участь. Розглядаються різні методи, форми організації. Все це допомагає дослідити тему.

Ключові слова: благодійництво, Святіший Синод, село Кам'янка, графиня Ланська, дворяни, Колегія іноземних справ, привілеї.

Значительное внимание уделено раскрытию благотворительности на территории Святогорского монастыря в XIX — начале XX в., а также всем тем, кто принимал участие в ней. Рассматриваются различные методы, формы организации. Все это помогает исследовать тему.

Ключевые слова: благотворительность, Святейший Синод, село Каменка, графиня Ланская, дворяне, Коллегия иностранных дел, привилегии.

The article presents analysis of the problem of charity in the territory of the Svyatogorsk monastery as well as treated are activity all those who took part of the spiritual development of the monastery.

Key words: charity, the Most holy Synod, village Kamenka, the countess Lansky, noblemen, Board of foreign affairs, privileges.

Період ХІХ — початку ХХ ст. став для Святогірського монастиря часом стрімкого розвитку господарства, торгівлі, збільшення джерел фінансування та впровадження нових ідей і проектів. Усе це здійснювалося під керівництвом благодійників. Важливим є те, що саме їх ініціативність та активність стали фундаментом розвитку духовного центру в зазначені роки й основою для культурної піднесеності. Тому ця тема і викликає інтерес у сучасних істориків.

Історіографічна база теми надзвичайно обмежена, хоча слід констатувати, що в цілому проблема благодійності широко відображена в дослідженнях. Одними з перших почали досліджувати меценатство С. Гюльденштейн [3], О. Клеванов [10] та О. Жилянська [8]. Усі ці історики розглядали окремі моменти історії духовного осередку, в яких брали участь знатні родини.

Відомий австрійський мандрівник С. Гюльденштейн у своїй праці розглянув діяльність родини Потьомкіних. Предметом його дослідження стали благодійні заходи, які зазвичай проводилися в маєткові цієї родини [3, с. 4].

О. Жилянська у своєму дослідженні звертає увагу на соціальний та професійний стан, наявний капітал благодійників, які, у свою чергу, робили все необхідне для відродження обителі. Розвиток цієї діяльності вона пов'язувала, насамперед, з такими родинами, як Дехтярьови та Платови [8, с. 8].

Узагальнюючий, хоча не досить об'єктивний огляд благодійництва зробив їх сучасник О. Клеванов. Історик навів різні ситуації суспільного життя, в яких державна допомога не надавалася, хоча монастир цього потребував [10, с. 8].

Дослідження сучасних істориків сприяло поповненню відомостей про соціально-культурне життя та активну участь шляхетської верстви у відродженні Святогірського монастиря. Розвиваючи цю думку, В. Давиденко визначальним критерієм зазначеної діяльності вважав надані привілеї, які є носієм домінантності. Тому допомога дворян була обов'язковою [4, с. 25].

На основі використаних праць у дослідженні цього питання можна розглянути деякі узагальнюючі аспекти, які розкривають основну інформацію про дворянські родини Ізюмського повіту та їх вплив на розвиток культури.

Підсумовуючи розглянуті проблеми, можна зазначити, що історіографія зазначеної теми досліджена частково, зокрема тривалий час замовчувалися всі заслуги меценатів: якщо про діяльність знатних родин можна дещо знайти, то про менш знаних майже нічого не відомо.

Мета статті — розкрити благодійництво у Святогірському монастирі як засіб розвитку культурного рівня на основі численних історичних джерел, висвітлити основні напрями і форми цієї діяльності на прикладі видатних родин: Платових, Іловайських, Дегтярьових, Потьомкіних.

Аналізуючи проблему розвитку меценатства на території Свя- тогірського монастиря, слід зазначити, що його розквіт у період ХІХ — початку ХХ ст. став можливим лише завдяки змінам у соціальній структурі. Дворянський стан за чисельністю був найменшим, але найпривілейо- ванішим. У багатьох питаннях їм належала провідна роль [14]. Видані укази, грамоти, що надавали право володіти маєтками, не лише розширили їх інтереси, але й збільшили міру участі в суспільних справах. Крім того, зростає значущість цих категорій населення, внаслідок чого вони прагнуть її підтримати. Одним зі шляхів цієї підтримки є сприяння розвиткові культури, хоча б на провінційному рівні. Прикладом такої діяльності і був Святогірський монастир. Таким чином, з їх допомогою поступово вдалося відродити архітектурний комплекс, ствердити роль православ'я на цій території, створити позитивний імідж у повіті. Ця приватна ініціатива залишалася опорою для всіх благодійних процесів та сприяла відкриттю багатогранності духовної культури в 1890-1900 рр. [15].

Наявність вільних фінансових коштів і бажання спрямувати їх на розвиток науки та мистецтва — усе це спостерігалося в монастирі, де значною

підтримкою для його відновлення в 1844 р. була допомога ініціативних освічених людей, а їх гроші стали вкладом у розвиток духовного центру та початком будівництва архітектурного комплексу.

Розглядаючи проблему благодійництва, слід відзначити, що його розвиток у цей період пов'язаний з родиною Потьомкіних. Така ініціатива пояснювалася успадкуванням родинного маєтку від княгині Юсупової (Енгельгардт), яка свого часу отримала цю садибу від брата В. В. Енгель- гардта в 1828 р. [7]. Лише в 1841 р. з появою нових власників, починаються підготовчі роботи з відновлення монастиря. Очолював цю діяльність О. М. Потьомкін, котрий більшу частину свого життя присвятив військовій справі. Після війни з Наполеоном упродовж тривалого часу обіймав посаду радника. Саме на цій посаді він познайомився з багатьма родинами і почав брати участь у благодійництві.