Центр його діяльності — навчальний заклад, училище для сліпих, Санкт-Петербурзький будинок для сиріт та Свято-Успенська обитель Ізюмського повіту [9, с. 5-8]. Для реалізації цих проектів князь використовував капітал благородних сімей, щомісяця організовував благодійні заходи у своєму маєткові. Протягом таких акцій кожен із запрошених гостей уносив до скарбниці певну суму грошей, яка потім розподілялася за місцем призначення. Серед постійних меценатів можна відзначити родину Ланських, Дегтярьових, Іловайських, Курдюмових, Маркових, а також художників С. Васильківського та О. Розанова. Вони як подяку за гостинність, окрім коштів, залишали картини, дозволяючи виставляти їх на продаж, а виручені кошти використовувати для будівництва архітектурного комплексу.
Із заміток історика Ю. Горейнова можна ознайомитися з розкладом такого заходу, який був проведений у 1849 р.:
1-й день:
1. 9.00-15.00 — прийом гостей у садибі;
2.15.00-1600 — урочиста проповідь отця Арсенія (настоятель монастиря);
3.16.00-17.30 — розселення гостей у маєткові;
4.18.00-20.30 — відкриття вечора поезії.
2-й день:
1. уранішня проповідь;
2. сніданок;
3. екскурсія по Святих місцях;
4. обід;
5. аукціон [2, с. 26].
Якщо благодійний захід збігався з релігійним святом, то розваги в розклад не вносили, цей проміжок часу заповнювали молитвою, богослужінням, хресним ходом і трапезою.
Окрім таких зустрічей, О. М. Потьомкін у 1855 р. організував ще один захід-допомогу — відкритий концерт, один з яких відбувся в Ізюмі, де
організатор брав участь як віолончеліст. З 1857-1859 рр. такі концерти стають традицією та основним прибутком для будівництва лазаретів. Перший такий лазарет створено на хуторі поряд з Арсенівським Скитом у 1856 р. під покровительством князя до 1889 р. Неспроможність настоятеля Арсенія забезпечити лікарню грошима пояснювалася перебуванням монастиря на початкових етапах розвитку. Тому впродовж тривалого часу лазарет існував лише на кошти благодійників. Княгиня Ланська щороку вкладала в розвиток лікарняної справи 2 тис. крб; І. Малиновський — 500 крб, графиня Дегтярьова — 10 тис. крб [4, с. 6]. Ця сума коштів була витрачена виключно на відновлення лікарень і забезпечення медикаментами.
З 1859 р. всі благодійні заходи контролювала Т. Б. Потьомкіна (дружина), оскільки в князя виник конфлікт з церквою. Приводом для цього стала заява про можливе об'єднання Російської церкви (Східної) із Західною, зі збереженням православного богослужіння. Після всього цього він змінив напрям своєї діяльності, проектував лише родинну усипальню в печерній церкві Антонія і Феодосія [1, с. 8-11]. Разом з Г. Д. Іловайським О. М. Потьом- кін провів роботи з розчищення входу в церкву преподобних Антонія та Феодосія; було відведено місце для будівництва цвинтаря — невеликої площадки. Зі щоденника самого князя відомо, що він спроектував нову усипальницю, але без урахування можливості виникнення крейдяних обвалів. Ця причина і стала основною проблемою в будівництві.
Типовим внеском у відбудову монастиря стала допомога імператорської родини в 1888 р. Благодійність імператора Олександра ІІІ спрямовувалася на зміцнення православної віри в державі: «царствования и укрепления религии в государстве...» [11, с. 55]. Для цього було побудовано Спасо- Святогірський Скит, храм в ім'я Христа Спасителя Преславного та зроблено вклад у розмірі 50 тис. крб для відродження вже існуючих споруд, таких як: Миколаївська церква й Олексіївський храм. Відомо лише, що незначну частину грошей було виділено на розширення монастирської школи.
Серед покровителів також значилися родини Платових і Малинов- ських.
М. І. Платов служив у лейб-гвардії козацького полку; брав участь у російсько-турецькій війні (1828-1829 рр.). У 1838 р. за свою державну службу отримав землі в Міуському окрузі, на Семенівській косі, де заснував рибозавод [13]. Прибутки від цієї справи вкладали в розвиток культурних закладів, серед яких і монастир. У 1859 р. М. І. Платов приєднався до проектів Т. Б. Потьомкіної, зокрема фінансування розробки архітектурного проекту, будівництва й внутрішнього оформлення церков.
Подібна допомога спостерігалася від І. Малиновського та його родини. Він був досить відомою людиною не лише в Ізюмському повіті, де мав землеволодіння, але й за межами Харківської губернії [12]. І. Малиновський обрав шлях військового і закінчив кар'єру у званні полковника. За свою службу отримав маєток у селі Кам'янка, де познайомився з видатними роди
нами і брав участь у благодійних заходах під керівництвом Т. Б. Потьом- кіної [17].
Підсумовуючи невелику сукупність фактів і висновків, слід зазначити, що на відбудову архітектурного комплексу витрачено велику суму коштів. Про це свідчать розрахунки, указані в спеціальних книгах з будівництва:
1. Успенський собор — 300 тис. крб (без оздоблення інтер'єру, на який ще було необхідно 100 тис. крб);
2. Покровська церква із дзвіницею — 100 тис. крб (більшу частину коштів виділив Святійший Синод);
3. Андріївська каплиця — 50 тис. крб (облаштуванням церкви керували родина Платових та московська генеральша Яковлєва) [5];
4. Преображенська церква побудована на кошти благодійників Т. Б. По- тьомкіної, петербурзького художника Кадунова й автора проекту професора Петцольдта. Як відомо зі спогадів митця Кадунова: затрати були незначними, лише на організаційні роботи — 20 тис. крб [16];
5. Миколаївська церква — 80 тис. крб [12].
Подібні вклади дозволяють дійти висновку про тривалість та нерівномірність відбудови монастирської системи.
У будівництві значну роль відігравала співпраця окремих благодійників: родини Потьомкіних з родиною Іловайських; І. Платова з князем В. Мещенським; І. В. Малиновського з О. М. Потьомкіним; Т. Б. По- тьомкіної з графинею Ланською. До окремого списку настоятель Арсеній, а