Найбільше широко даний метод був обґрунтований Абу Ханіфа та його послідовниками- ханіфатами.
Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не ввійшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення, але не суперечили прямо його принципам і нормам. При цьому визнавалися правові звичаї, що склалися в самому арабському суспільстві (урф), а також у численних народів, скорених у результаті арабських завоювань.
Список використаної літератури:
Ю.А.Калінін, Є.А.Харьковщенко. “Релігієзнавство”. - Київ: Наукова думка, 1998
Л. Климович “Книга о Коране”. – Москва: из-тво политической литератури, 1986
Ислам. Проблеми идиологии, права, политики и экономики /Под ред. Г. Ф. Ким. – Москва: Наука, 1985
С.Токарев “Религия в истории народов мира”. – Москва: 1986
Религии мира. Энциклопедия. Том 6. Москва: Аванта +, 1996