ПОШУК БОГОСПІЛКУВАННЯ

§ 1. Звертання людини до божества в язичницькому світі

Релігійна мовленнєва активність людини виникає не лише у сфері християнської культури. Воно народжується з первісного бажання людини пізнати таємничі, приховані начала буття й, по можливості, порозумітися з цими силами, вплинути на них. Ось, наприклад, молитва індіанця Північної Америки, який виходить на полювання, сповнена сумбурних емоцій і покликана зняти комплекс страху через надмірне, наївне самовихваляння:

"Слухай, який я могутній! Я спритний і мстивий, як орел. Я чую все, що робиться на світі. Ведмідь мусить коритися зіллям мого вігваму. Отож бійся людини; равлик попаде в твої нутрощі. Який ведмідь може уникнути моєї стріли? Річка? Хе, хе! Хіба ведмідь може уникнути моєї

чародійської сили? Мої зілля страшні" .

"Магія слова породила мистецтво молитви, замовляння, за-клинання і прокляття. Аби здійснити відповідну дію, тексти, що виголошуються, мають бути не простою повсякденною мовою, але мати особливу звукову побудову. Так з'явилося поетичне ми-стецтво, яке у всіх народів спочатку розцінювалося як вид магії. "Віщих" поетів шанували як чарівників і провидців" .

Релігійне красномовство існує у всіх високорозвинених суспільствах давнини. Воно має тут як старовинну усну форму (моління до богів або заклинання їх), так і писану (запис риту-алів, теологічні трактати, сакральні книги тощо).

Достатньо розвинене було "спілкування з богами" вже у шу-мерів. Особливе місце посідали в шумерській літературі релігійні міфи, гімни та плачі, в яких відбилися найдавніші уявлення про створення світу, про спілкування людей з богами, про великий по-топ, знайшла свій вираз також і психологія каяття та ін.

На основі шумерського досвіду виникло багате релігійне красномовство вавилонян, яке часто набуває характеру панегіри-ка богові, однотипного уславленню царя. Хоча їхні молитви багаті на поетичні прийоми, все ж таки в них переважають елементи, властиві риториці, як, наприклад, в заклинальній молитві до Іштар, володарки неба:

Тобі — моління мої, володарів володарко, богинь богине!

Іштар, ти царюєш повновладно, ти заступниця людська!

Ірніні, володарко обрядів, ти найбільша поміж Ігггів!

Ти могутня, ти державна, ім'я твоє — над усіма!

Ти світоч землі і неба, ти несхитна дочка бога Сіна!

Ти вкладаєш у руки зброю, ти скликаєш на битву!

Ти пожинаєш все суще, мов колосся, тебе вінчано тіарою влади г

Особливий інтерес викликає пізньовавілонська філософсь-ка дидактика — "Напучення" [Сінахерібу], "Повість про невин-ного страждальця", так звана "Вавилонська теодицея "(тобто — "захист богів"), "Розмова пана і раба" тощо. У цих творах ора-торський монолог сполучається інколи з діалогом, у якому пред-ставлені, різноманітні точки зору тощо. Серед багатьох дослідників побутує думка, що саме ці твори стали одним із дже-рел біблійних Екклезіаста та Книги Йова, які згодом помітно вплинули на розвиток і особливості європейської риторики.

Релігійне красномовство Стародавнього Єгипту свідчить про загіпнотизованість потойбічним, що не дивно для країни, де правила каста жерців. Свідченням цього є не тільки гробниці-піраміди, масове бальзамування померлих та розгалужені за-упокійні ритуали, але й величезна за своїм обсягом Книга Мерт-вих, що мала магічно-заклинальний (теургічний) характер: мета була цілком утилітарна — провести душу небіжчика крізь торту-ри та жахи потойбічного світу до суду Озіріса і вічного заспо-

коєння. Книзі Мертвих властива дещо жахаюча поезія (опис мо-торошних потвор, що чекають на душу померлого). Але основу тексту складає чиста риторика, що має на меті переконати волода-ря потойбічного світу в правоті промовця.

"Я приходжу до тебе, пане Озірісе, з чистими руками. Я була спра-ведлива у всіх моїх справах, не грішила проти фараона і не зробила нічо-го, в чому люди могли б звинуватити мене! Дивися, я непорочна, о, прий-ми мене! Зверни до мене своє милостиве обличчя, пане Озірісе!"

(З погребального папірусу цариці Макара) .

У єгиптян був великий бог Пта, якого називали серцем та язиком богів. Будь-яка його думка, навіть не висловлена, мала магічну і творчу силу; саме він створив своїм словом усе, що існує - світ богів, людей, природи та речей.

Навіть у релігійних гімнах єгиптян втілений не стільки по-етичний образ, не стільки ліричний порух душі, скільки натхнен-не поіменування, перелік речей реального світу, що, безумовно, робить ці тексти належними до області риторики:

"Ти встановив плин часу, аби знову й знову народжувалося ство-рене тобою, — встановив зиму, щоб охолодити паші свої [...] Ти створив далеке небо, аби сходити на ньому, аби бачити все, що тобою створене. Ти єдиний, ти сходиш в образі своєму, Атоне живий, сяючий та блиску-чий, далекий та близький! З тебе, єдиного, твориш ти мільйони образів своїх. Міста і селища, поля і дороги, і Річка [тобто Ніл — С.А., М.Ч.] спо-глядають тебе, кожне око спрямоване до тебе..."

(З гімну Сонцеві -Атону, написаного фараоном-єретиком Ехнатоном, який спробував утвердити в такий спосіб єдинобожжя)

У релігійному красномовстві єгиптян виступають часом

архаїчні табу, зумовлені страхом перед необхідністю називати небезпечні речі. Так, тих, кого ховали у некрополі неподалік під Мемфісу, називали "притомленими". Водночас вражає приземленість ідеалів єгипетських можновладців. Так, вельможа Хуфхор вмістив на своєму надгробку відомості про те, як він виконав доручення фараона: "За сім місяців подолав я цей шлях і привіз звідти рідкісної краси подарунки. Отримав я за це багато похвал".

Релігійну риторику Стародавньої Індії відзначають глибо-ка філософічність та яскрава образність, характерні для стилю священних книг білошкірих завойовників Індостану — аріїв; це священні Веди, в лоні яких започаткувалася проповідь — в основ-ному у вигляді писемного тексту. Водночас місцева культурна традиція "чорношкірої" Індії