§ 4. Діалог людини і Аллаха в ісламі

У VII ст. відбувається піднесення арабського народу, пов'язане з виникненням нової релігії — ісламу. На ісламських нормах базуєтьс культура багатьох народів Сходу (й не тільки Сходу). Регіон арабо-мусульманської культури відіграє помітну роль в сьогоднішньому світі. Тому слід зрозуміти специфіку ісламського красномовства, що грунтується на літературно-рито-ричних традиціях Корану, — священної книга ісламу.

Прикладом того, як одна людина може вплинути на долю людства, є постать Мохаммеда, засновника ісламу. Бувши непись-менним жителем ще язичницької Мекки, який знав лише усні пе-рекази з Біблії, він настільки пройнявся цими ідеями, що одного разу в релігійному екстазі побачив себе на небі, біля престолу Ал-лаха89, де йому дали прочитати й запам'ятати Книгу, яка зберіга-лася біля підніжжя Аллахового престолу — Коран (букв, "читан-ня"). Потім Мохаммед лише диктував цей Коран, що зберігся у його свідомості, своїм секретарям.

Коран започаткував арабську словесність, лг зратуру, рито-рику. Він став підґрунтям для поетичної творчості основою судо-чинства й судового ораторства, живив політику й науку.

Поетика Корану привертала увагу дослідників значно частіше, ніж його роль у розвитку риторики мусульманського Сходу.

Релігійне красномовство було джерелом і основою ко-ранічної мови. Коран поділяють на два тиші сур' (розділів). Сури, створені в Мецці, де Мохаммед боровся проти пануючого тоді язичництва, — найчастіше тексти високопоетичні, що змальову-ють його видіння, пройняті пророчою інтонацією і, як вважають мусульмани, є голосом Самого Аллаха. Це одночасно й своєрідний риторичний прийом.

Але пророче слово не є те само, що поетичне фантазування. Адже сам Мохаммед відмежовувався від домусульманських арабських поетів, які кружляли навколо ідолопоклонницької Мекки, співаючи для прочан-язичників пісні, в яких пророкува-лася їхні доля ("садж"). Відкинув Мохаммед і віршову форму, яка, за його особистим зізнанням, "стомлювала": Коран є початком арабської прози. Культивуючи езотеричне слово і навіть, пам'ятаємо, погоджуючись з тим, що стиль Корану "темний", Мо-хаммед водночас прагне до невимушеності й розкутості, а сама мова Корану є за своєю структурою мовою риторичною. У ній пе-реважають прості словесно-стилістичні рішення, нечастими є ме-тафори, метонімії чи якісь інші поетичні прийоми. Основа мови Корану — народна ("мединський діалект"). Й функція "пророчих сур", з погляду засновника ісламу, суто утилітарна: розповісти своєму народові, який ще не знає Аллаха, про Єдиного Бога. По-етичні елементи в "пророчих сурах" природно єднаються з рито-ричними моментами:

"Аллах — немає Божества, крім Нього, живого, сущого існуючого; не оволодіває Ним дрімота, ані сон; Йому належить те, що на небесах і на землі. Хто заступиться перед Ним, інакше ніж з Його дозволу? Він знає, що було до них, і те, що буде після них, а вони не опановують нічого із Його знання, окрім того, що Він побажає. Трон Його обіймає небеса і землю, й не в тягар Йому охорона їх, — воістину Він — високий, вели-кий" (256(255)].

Мовленнєва акитивність в ісламських країнах, над пхаючись традиціями Корану, розвивалася в суто гуманістичному аспекті; вона була підпорядкована (як і тодішня поезія) загальнолюдсь-ким цінностям. Поєднуючись з традиціями культури та літерату-ри народів, які до ісламського завоювання мали власну проповідь, право та науку (іранців, почасти індусів та інших народів Сходу),

мусульманське красномовство розквітло по всьому світі. Свідчен-ня цього — казки "Тисяча й однієї ночі", які дають підстави для тверджень, що елоквенція активно застосовувалася в мусуль-манському повсякденному побуті часів Середньовіччя.

Красномовство цього регіону має одну характерну особ-ливість: беззастережне схвалення того, що ввважається добрим, і однозначне засудження того, що постає в даній системі цінностей як негативне. Така полярність пронизує не лише релігійну рито-рику, але й політичні промови, судочинство, побутове мовлення тощо.

Ключові слова

теургія, магічні формули;

езотеричний, пророче слово, повчальне слово, Закон, Декалог, заповіді, приписи, машал, пірке, приповідка, притча;

церковне красномовство (гомілетика), катехізація, проповідь (проповідь-розповідь, проповідь-слово, проповідь-повчання,бесіда-тлумачення);

іслам, аркан (віри), шаріат.

Практичне заняття за темою: ПОШУК БОГОСПІЛКУВАННЯ

Причини виникнення та спрямованість релігійної мов-леннєвої комунікації.

Відмінність богоспіл кування від громадського та між-особистісного спілкування людей.

Специфіка богоспілкування в язичницьких релігіях.

Біблійна концепція Слова як Божественного начала.

Риторичне та художнє начала в Біблії, їхнє співвідношення.

Молитва та проповідь як основні жанри мовленнєвої ко-мунікації в християнстві.

Діалог людини і Аллаха в ісламі.

Завдання до практичного заняття № З

1. Поясніть, чому наведений нижче текст є за своєю жанровою природою притчею:

"Ісус каже до них: "Пожива моя - чинити волю Того, хто по-слав Мене, і справу Його довершити. Чи не кажете ви: ще чотири от місяці, — і настануть жнива?" А Я вам кажу: "Підніміть свої очі, та гляньте на ниви - як для жнив уже пополовіли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє і хто жне - разом раділи. Бо про це поговірка правдива: "Хто інший сіє, а хто інший жне". Я вас жати послав, де ви не працюва-ли: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли" (їв. 4:31- 38).

2. Яка з двох ознак церковної проповіді, на вашу думку, більш істотна — традиційна формула на початку чи посилан-ня