Отож, Екклезіаст поетично змальовує красу й принади жит-тя, водночас підкреслюючи його скороминучість, нагадуючи про необхідність завжди пам'ятати про Господаря життя і смерті.

Приповідки (афоризми) Соломона сконденсували життєвий досвід тодішнього суспільства, його погляд на добро і зло. Соломон говорить про цнотливість і розпусту, про подружнє життя, про князів та убогих, доброчесних та п'яниць, добрих і злих тощо. Повчання Соломона "часто не позбавлені гумору":

"Бо блудниця - то яма глибока, а криниця тісна - чужа жінка, і вона, мов грабіжник, чатує, і примножує зрадників поміж людьми" (Прип. 23:27, 28). "Нікчемна людина копає лихе, а на устах її — як палю-чий огонь. Лукава людина сварки розсіває, а обмовник розділює друзів" (Прип. 16:27,28). "Вино — то насмішник, напій п'янкий — галасуй, і ко-жен, хто блудить у ньому, немудрий" (Прип. 20:1).

Дуже близькі до книг соломонових Повчання Ісуса, Сина Сирахового, проповідника, який залишив по собі збірку витонче-них за думкою й досконалих за формою афоризмів:

"Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя — згідне з його сер-цем. Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкидай його геть — про кінець пам'ятай свій" (про тужіння над померлим, Сир. 38:19-20); "Огидні діти — грішники діти, а й ті, що перебувають в оселях безбож-ників. Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві. Нечистивому батькові власні діти докоряють, бо са-ме через нього вони в неславі. Горе вам, мужам нечестивим, що Бога Все-вишнього закон полишили!" (Сир. 41:5-8).

У афоризмах Сираха відображений народний погляд на до-бро й зло:

"Ліпше життя злиденне під дахом з драниць, аніж пишні страви в домі чужому" (Сир. 29:22). "З-за багатства безсоння виснажує тіло, а журба про нього сон відганяє" (Сир. 31:1). "Мудрий не має ненависті до закону, хто ж в ним лицемірить — той мов судно в бурі" (Сир. 33:2).

Літературні форми біблійних книг досить різноманітні й ба-гаті. За жанром — це машбл [маршал], своєрідний текст, що поєднує в собі можливості притчі, афоризу, приказки, який може бути патетичним і високим за настроєм, а може стати іронічним і навіть дражливим. Тут відчутно відгомін суперечок мудреців-ха-камів про життєві цноти й гріхи; високе поривання духу змінюється гострою грою розуму або жартом на рівні побутового красномовства. Дидактика-повчання межує з багатоплановим символом або прихованим алегоричним змістом.

Релігійне красномовство в старозавітні часи оформилося й поза текстом Біблії. Так, богослужіння як сакральне дійство вершилося лише в Єрусалимському Храмі. По інших місцях країни люди молилися в зібраннях - синагогах. Важливою час-тиною духовного спілкування громади було читання св. Письма та його коментування з повчальною метою. Така проповідь на-зивалася піркй і виникла з досвіду коментування Біблії на грунті Мішни — доталмудичної системи приписів до Закону Мойсея.

Але думка про будь-які "правила красномовства" не могла виникнути в тому давньоєврейському світі, 15 якому цю книгу бу-ло створено: "що говорити" тут завжди було важливіше, ніж "як говорити". Тому не варто шукати тут риторичних правил, подібних до тих, що їх висунула греко-римська античність.

Але це не означає, що в біблійному тексті немає ні риторич-них прийомів, ні певної системи користування ними, хоча склада-лися вони цілком стихійно й за байдужості авторів біблійного тексту до всякого "словокрутійства". Власне, перед нами картина, дуже подібна до тієї, яку ми спостерігали в інших давньосхідних літературах: риторичні моменти спонтанно виникають в текстах релігійного, законодавчого чи політичного характеру (антична наука, навпаки, "рафінувала" конкретні знання).

Однак Біблія, яка на рівних засадах з античною спадшиною стала фундаментом європейської й не лише європейської культу-ри, була не менш важливим чинником формування пізньої євро-пейської риторики, ніж правила Ціцерона. Понад тисячу років література в Європі й почасти на Сході формувалася в річищі цер-ковності, тому уявити собі європейську риторику середньовіччя чи Нового часу без біблійного впливу неможливо. Тому аналіз ри-торичних моментів Біблії, при всій своєрідності останніх, постає перед нами як важливе завдання — тим більше, що майже в усіх поширених наших підручниках (за одним-єдиним винятком) ри-торику Біблії просто не беруть до уваги.

Входження у світ Біблії потребує для світського читача пев-них зусиль: неможливо зрозуміти характеру біблійного слова без врахування його ідеологічного змісту. Риторичний прийом у біблійного автора, звичайно, не є самоціллю, а покликаний усла-вити Бога, піднести того, хто вірує в Бога, занепокоїти того, хто не вірує. Водночас поряд з такою жорсткою ідеологічною установ-кою виникають і тексти, сповнені щирого поетичного почуття, іі висока риторика, які мають загальнолюдський характер і цікаві для будь-якого читача, що не байдужий до можливостей слова.

У Біблії панує психологізм. Стилістика, наприклад, Давидо-вого псалма сприяє виявленню "життя серця", виражає пошук людиною, обтяженої гріхами, шляхів єднання з Божественною Першопричиною:

"Ти - Бог Єдиний! Дорогу свою покажи мені. Господи, і я буду хо-дити в правді Твоїй, приєднай моє серце боятися Ймення Твого! Я буду всім серцем своїм вихваляти Тобі, Боже Ти мій, славити буду повіки Ім'я Твоє, велика бо милість Твоя наді мною, і вирвав ти душу мою від шео-лу глибокого!" (Пс. 86/85: 10-13)."Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога,