§ 3. Церковні форми богоспілкування

У християнській церковній практиці давно усталено читан-ня Нового Завіту відповідно до церковних свят і повсякденних богослужінь. Літургічні читання в церкві, починаючи з Пасхи, поділяються на щотижневі цикли, що в сумі своїй підпорядкова-но розкриттю змісту Нового Завіту як Божественного Об'явлен-ня. В усьому цьому є продуманий план, символіка та розвиток ідеї. Саме тому священик завжди мусить чітко усвідомлювати, який з моментів цього плану він сьогодні висвітлює людям, яким чином він пов'язаний з тим, щодо чого говорилося минулого разу, як сьогоднішня проповідь торує розуміння наступної проповіді, що виголошуватиметься потім.

Водночас нагадаємо, що церковний рік, відповідно до старо-завітної традиції, починається з вересня, так само, як Новий рік у Візантії або її Росії до Петра І (звідси й початок нового навчаль-ного року в наших навчальних закладах). Першого вересня за літургією читається уривок з Євангелія, де розповідається про по-чаток проповіді Христа — як Він прочитав уривок про Месію зі старозавітного пророка в назаретській синагозі (Лк. 4:26—30). Ним читалися слова про те, що Помазаник Божий прийшов сповістити про "час милості Господньої". Саме під цим знаком по-чинається церковне новоліття.

Але ідейно, внутрішньо весь цикл церковних свят пов'язано зі світлим Христовим Воскресінням — Пасхою. Й основні 12 свят (за винятком Пасхи, що є "усім святам свято"), так же, як усі інші покликані розкрити нам містичне значення приходу Христа на землю, його величний, спасительний зміст. Без імені Христа не може відбутися жодна проповідь. Без пояснення того, чим сьо-годнішній день є, з точки зору земного шляху Христа та Його місії, немає й проповіді, а це, просто "розмови з приводу".

В народі нерідко й донині церковні свята сприймаються не завжди так, як потрібно. Справа в тому, що церковний календар, прийнятий в часи християнізації, механічно наклався на земле-робський поганський, створений протягом минулих століть, що дбайливо фіксував прикмети погоди та інші подібні речі, з точки зору землероба. Помічено здавна, що в той чи інший день певна погода знаменує, якими будуть пори року. Стародавні слов'яни-землероби вважали свій труд священним. Вони думали, що неви-конання землеробом річного циклу обробки землі, приведе до за-палення всесвіту80. Звичайно, такий календар має велику ма-теріально-практичну цінність. Але й до цих пір у народі спос-терігається явище двовір'я: язичницькі уявлення "приліпилися" до християнського календаря. Так, донині відоме так зване свято "Івана Купала" — за церковним календарем день народження Іва-на Хрестителя. Але це свято пов'язано зі святкуванням літнього рівнодення — коли сонце стоїть у найвищій точці небосхилу. В той день слов'яни-язичники мали звичай: молодь голою купалася в річці й стрибала через багаття (ритуальні очищення), а потім по-чиналися любощі. Те язичницьке свято й називалося "купала". Як у свідомості простолюду й сьогодні образ суворого аскета Івана Хрестителя сполучається з тими явищами — подиву гідне!

Саме в роз'ясненні християнської віри полягає освіта, яку повинен насаджувати проповідник. Він мусить пояснити, що Стрітення — це не "зустріч Зими з Літом", а зустріч Христа-не-мовляти з Симеоном Богоприїмцем та пророчицею Ганною в Храмі Єрусалимському за звичаєм Старозавітної Церкви і т.д.

Зрозуміло, що роз'яснення положень Біблії є тут стрижне-вою у такому специфічному виді мовленнєвої комунікації, як цер-ковна проповідь.

Християнська наука — це істини віри, яких, за церковним поглядом, навчив людей Бог. Віруючий сприймає Біблію як Боже Об'явлення. В очах віруючих тут Бог сповіщає людям, Хто є Він Сам, як створено Всесвіт і людину, навіщо їх створено, чому люд-ство відпало від Бога, хто є батьком зла у світі, чому Бога не слід звинувачувати в існуванні зла, яким є шлях спасіння, в чому вели-чезний зміст жертви Христової. Іншими словами, Святе Письмо є основою християнської катехізації, наставлення й навчання паст-ви в християнському дусі.

Найперше, що потрібно прихожанам засвоїти з Біблії, це — Декалог, (десять заповідей праведного життя), а також Заповіді Блаженства з Нового Завіту. Необхідно, щоб паства засвоїла, як важливо знати молитви. Широко використовується в бого-служінні Псалтир і пізніша християнська гімнографія. Церква та-кож потурбувалася, щоб певне коло повсякденних та урочистих молитов стало немовби коротким ліричним викладом Святого Письма та подій церковного року, допомагало людині відчувати свою причетність до справ Божих. Проповідник же має закликати людей молитися.

З проповіді прихожанин мусить засвоїти Священну Історію — творення світу й людини, відпадіння людини від Бога, історію праотців та патріархів, гніву Божого на давне людство, утворення народу Божого та основних подій упродовж- його існу-вання (обрання Авраама, поселення його нащадків у Єгипті, Вихід з Єгипту, отримання Закону, відвоювання Палестини, історія Царів та Храму, руйнація Ізраїлю та Юдеї, пророцтва про Спаси-теля та ін., земне життя, проповідь, мучеництво, смерть і Вос-кресіння Христа, дії апостолів, об'явлення про Страшний Суд). Нагадуємо: в євангельських та апостольських читаннях за рік прочитується на літургії Новий Завіт (крім Апокаліпсису), а Ста-рий за нагоди, доречно якомога ширше згадувати, тлумачити й по-казувати як предтечу Нового.

При цьому потрібно мати на увазі, що Священна історія му-сить тлумачитися в трьох аспектах: а) богословському; б) історич-ному, в) літературному. Богословський аспект тлумачення духов-ного змісту Біблії, що буває виражений відкрито або езотерично (у вигляді символів тощо). Історичний аспект — передбачає історико-археологічний коментар подій Біблії. Літературний (філологічний) аспект означає, що слухачам слід вказувати й на красу біблійного слова, яка є виразом духовного ідеалу християнства.

Наприклад, витонченість