У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано,- що щоб не помилитися в

13

житті, необ-хідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На ос-нові цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати мо-ральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Свя-щенне писання;

2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастир-ський одяг. Вони можуть бути таємними членами ордену.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань);З трибунали й декілька Секретаріатів. Конгрегації — своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3—4 чол.) і главою — префектом.

Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної канце-лярії; 2) конгрегація пропаганди віри — веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша кон-грегація, яка отримує дотації від правлячих кіл: бізнес-мени-католики, представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу.

Сучасне католицтво. За майже тисячоліття свого існування ка-толицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інсти-тутів, ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно «вписалося» в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було за-початковано папою Львом XIII в енцикліці «Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформу-льовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX сторіччя з засудженням класової боротьби, проголо-шенням приватної власності та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., відбули-ся в діяльності папи Іоанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Сучасне католицтво — впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення.

У сучасній церкві панує надто великий консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж до реаль-ного розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли ще синтезу між істинною духовністю і реальною відповідаль-ністю перед світом, якому загрожує катастрофа. Не будемо, од-нак, забувати про те, що церква — це цілий світ, що вона об'єд-нує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з них релігійний ідеал продовжує залишатися найвищою духовною культурною цінністю, і в ньому вони втілюють свої земні прагнення. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до вироблення найширшої платформи для об'єднан-ня всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства».

14

Протестантизм

Протестантизм — найбільш гнучка й витончена форма хрис-тиянства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протес-тантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого роз-витку.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст,, дрібні прояви опозиції католицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства — протестантизму.

Це було у XVI ст. — епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки фео-дального ладу стали надто тісними. В той час римсько-като-лицька церква була великим центром феодальної системи, дог-мати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була і найзаможнішим землевласником, їй належало не менше трьох час-тин усіх земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Перший акт бур-жуазної революції було розіграно у формі релігійної війни, ос-кільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духов-ною їжею, яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух, змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, пови-нен був набути релігійного забарвлення. Саме в цей період роз-винулася «протестантська єресь» на противагу феодальному ка-толицизму.

Виступаючи проти церкви як невід'ємного інституту феодаліз-му, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову прак-тику католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалася. Свої ж реформи протестанти обгрунтували «дійсним прочитанням священного писання» (Біблії), яке вони оголосили