|

| |

| |

| |

| |

| |

|Контрольна робота з курсу: "Релігієзнавство" |

|Тема: |

|Погляд на особистість в Чань-буддізмі |

| |

| |

| |

| |

| |

|

План:

1. Вступ.

2. Чань-буддізм і чанська філософія особистості.

2.1.Виникнення і історія заснування Чань-буддізму.

2.2. Основні доктрини Чань-буддізму.

2.3. Людина, особистість в Чань-буддізмі.

3. Висновок.

Минають роки, десятиріччя... Одне покоління змінює інше. В кожну епоху

людське життя фіксується в матеріальних і письмових пам'ятках культури,

залишаючи для наступних поколінь свій слід: хороший чи поганий, глибинний

або поверхневий, помітний, або захований. Нове покоління будує своє життя

не у вакуумі: воно так чи інакше сприймає матеріальні і духовні цінності,

що були створені попередниками. Це відноситься як до людства в цілому, так

і до окремого народу.

В останнє десятиріччя Україна і весь колишній Радянській Союз

перетерпіли великі історико-культурні зміни, які відобразилися на стані

людини в суспільстві. Людина опинилася в складній ситуації. Змінився рівень

благосостоянія, змінилося все, до чого ми звикли. Для багатьох постало

питання виживання. І як завжди вихід з такої складної ситуації людина шукає

в духовному житті. Ось чому особливу цікавість викликає питання культури

розвитку особистості, питання філософії психічної діяльності. Відповіді на

ці питання деякі знайшли у спадщині народів Сходу.

Вивчення культури психічної діяльності народів Сходу, їх культурно-

психологічні традиції, цікавий погляд на особистість представляють собою

новий напрямок у сходознавстві, який виниклий на перехресті різноманітних

наукових дисциплін: культурології, історії, психології, філософії,

етнографії.

Традиційна китайська культура, котра, як відомо, є одною з найдавніших

і розвинутих, досягла в процесі багаторічного розвитку високого ступеню

культуризації явищ дійсності. по глибокому і точному визначенню відомого

дослідника китайської культури академіка Алєксєєва, традиційний Китай - це

"країна інтенсивної культури, котра не залишила жодного явища життя в

первинній формі".

Традиційна китайська культура намагалася максимально упорядкувати

первинний хаос, зменшити міру ентропії в навколишньому світі, не тільки на

макрокомічному рівні, а й на мікрокосмічному, на якому протікає внутрішнє

духовне життя людини. Тому, на самих ранніх етапах розвитку китайської

культури, під процес культуризації підпадала і психічна діяльність людини,

в результаті чого, в рамках загального складного і багатоаспектного

культурного організму сформувалася самостійна культурно-психологічна

традиція, яку ми визначаємо, як культуру психічної діяльності або психічну

культуру.

В широкому і найбільш загальному визначенні культура психічної

діяльності - це ступінь психічного розвитку особистості в напрямку, який

визначається загальними тенденціями розвитку всієї культури, той рівень

психічного вдосконалення людини як особистості, який був досягнутий в

процесі засвоєння цінностей даної культури, набуття характеристик

"культурної людини". Психічна культура є основною і визначною рисою

культури особистості.

Культура особистості в китайській культурі набувала значної

специфікації в залежності від того, в рамках якої підкультури

(буддійської, конфуціанської, даоської) вона сформувалася. Але головним

завданням її були розвиток і вдосконалення, виховання і тренування

природних психічних здібностей людини з метою максимальної реалізації всіх

потенційних можливостей його психіки для того, щоб оптимізувати свій

фізіологічний і біоенергетичний статус у відповідність з відповідними

релігійно-філософськими і соціально-психологічними нормами, які були

сформовані в тій чи іншій школі традиційної китайської думки.

Культуру психічної діяльності не можна розглядати як чисто психічний

або соціальний феномен, а як інтегральний фактор, який формується і

функціонує в процесі інтенсивної взаємодії, взаємопроникнення культурних,

соціальних і психологічних аспектів.

В силу практичної направленості і традиційно китайських навчань велике

значення в них надавалося винищенню дуалізму знань і дійсності, теорії та

практики. Це в свою чергу визначило найбільш пристальну увагу до проблеми

людини взагалі. Китайські мислителі підкреслювали, що з двох елементів

корелятивної пари "знання - суб'єкт знання" останній є визначальним. Знак

типу особистості таким чином можна вважати центральним, найглибшим і

універсальним знаком в будь-якому китайському вченні, і це в повній мірі

відноситься до чань-буддізмі, в якому особистісному фактору також

надавалося вирішальне значення.

Буддизм - одна з найдавніших на землі релігій. Буддизм виник в Індії в

16 в. до н.е. і широко розповсюдився, особливо в Китаї, Монголії, Таїланді,

Бірмі, Японії, Кореї.

Про буддійську релігію та її засновника написано багато книг. Приведемо

одну з легенд життя та діянь Будди.

В 16 віці до н.е. в князівському роді Шакьев народився хлопчик. Назвали

його Сіддтхардха. Він жив у розкоші, отримав блискучу світську освіту. Він

відрізнявся виключними здібностями і розумом, силою. Коли він став

повнолітнім його нарекли Гаутамою.

Хлопця тримали у невідєнні стосовно важкого життя простого народу.

Одного разу він помітив старого жебрака. іншим разом - важкохворого, що

лежав біля краю дороги. В третій раз - померлого, якого оплакували жінки. В

четвертий раз - жебракуючого монаха, який просив милостиню. Ці чотири

зустрічі вирішили його долю.

Глибоко вражений біллю та горем людей, Гаутама був здивований щасливим

і спокійним обличчям монаха-жебрака. Він став розмовляти з ним і

неочикувано для себе, молодий принц знайшов вирішення усіх проблем. Він

вирішив: "Я зроблю те, що зробив цей молодий монах. Я відмовлюся від усіх

багацтв, піду своїм шляхом. Я покину світ з його задоволеннями, знайду

спокій, пізнаю істину,