У часи, коли християнство не отримало ще статус державної релігії, імператорська влада не втручалася в боротьбу між різними його напрямками і течіями. Але чим тіснішими ставали зв'язки між церквою і державою, тим ширше ставало втручання держави у церковні справи.

У 313 р. Міланським едиктом імператорів Константина і Ліцинія християнство було зрівняне в правах з іншими релігіями Римської імперії. У 325 р. Церква отримала важливі економічні права: було дозволено

______________________________________________________________________

1. Хома І. Нарис історії Вселенської церкви.

Ч™

2. Протоиерей Смирнов П.

складати заповіти на спадок на користь церкви, дозволялось будівництво культових споруд - храмів.

У 325 р. за ініціативою Константина Великого був скликаний І Вселенський собор у Нікеї. На відкритті собору імператор сказав, що"...внутрішня сум'ятиця у Церкві Божій - страшніше усякої війни."1

В Нікейському соборі існувало три угрупування духовенства -православні, їхні супротивники аріани і так звані піваріани. Прихильники ортодоксії стверджували, що Син Божий рівний Отцю і раціонально пояснити це неможливо через недосконалість людського розуму: "Таїнство святої рівнопоклоняємої Трійці перевищує усякий розум, не піддається вивченню, а іпостась Сина Божого неодягнена для всякої створеної істоти, як неодягнений і сам Отець"2. У вітальному слові до імператора Константина вони заявили, що ціль собору, "... щоб ніхто з єретиків не

розірвав єдності триєдиного Бога і не піддав зневазі нашу віру." Головними представниками православних на соборі були олександрійський єпископ Олександр, кордубський єпископ Осія.

Аріани називали себе "дослідниками віри". Власне, аріани називали Ісуса Христа людиною, на яку зійшла Божественна мудрість. Група піваріан на чолі з Євсевієм Кесарійським визнавали Сина Божого Богом, але вважали його божеством, нижчим від божества Отця і підпорядкованим йому. Невизначеність цієї групи дозволяла і аріанам, і православним визнавати їх своїми прибічниками.

В результаті діяльності собору було проголошено Символ Віри і піддано анафемі вчення Арія. На Нікейському соборі Символ Віри не набув ще сучасного вигляду. До його складу входили твердження про Бога – Отця

______________________________________________________

1. Деяние Вселенських соборов. - Т.І.

2. Лебедев А.П. Вселенские соборы IV й V веков.

3. Деяния Вселенських соборов. - Т.І.

і Бога - Сина, у які без заперечень мав вірити кожний християнин. З 317 отців собору Символ Віри не підписали лише два єгипетських єпископа, а анафему не підписали Євсевій Нікодимський і Фіогнис Нікейський.

Після завершення роботи собору імператор звернувся до учасників собору з посланням: "Арій справедливо заслужив зневаги,...богопротивні твори його підлягають спаленню."1

Нікейське віросповідання не всюди було прийняте, а утворилося дві церковні партії: олександрійська в Єгипті та антіохійська в Сирії. Перша дотримувалася рішень Нікейського собору, а друга продовжувала визнавати аріанство.

Актів і протоколів II Вселенського собору у Константинополі до нас не дійшло. Єдиним документом з результатами догматичної діяльності цього Собору залишається Символ Віри Константинопольський, ще відомий під назвою Нікео - Константинопольського. Цей собор був скликаний за ініціативою імператора Феодосія І. У роботі собору брало участь 150 отців, всі зі Сходу. Вони підтвердили Нікейський Символ Віри і доповнили його концепцією походження Святого Духа. У такому незмінному вигляді Символ Віри дійшов до наших днів у прихильників

православної церкви.2 Доповнення походження Святого Духа "і від сина" вперше зустрічається в актах Толедського помісного собору іспанських єпископів у 589 р. і внесене в акти Флорентійського собору 1438 р. Це доповнення, по-латині Fіlіоgе, визнається католицькою церквою, але відкидається православною, як схизма.

Один з канонів II Вселенського собору постановляв, що друге місце у всесвітній церковній ієрархії після Риму буде надане Константинополю, як новій імператорській столиці. Про це рішення римський імператор Рамасій

________________________________

1. Деяния Вселенських соборов. Т.І.

2. Деяния Вселенських соборів. Т.І.

навіть не був поінформований. Це було однією з причин, за якими вселенський характер Константинопольського собору був визнаний на IV Вселенському соборі у Халкидоні. А у Римі і в цілому на Заході він був визнаний Вселенським тільки у VI ст., хоча папа Григорій (590 - 604) не підтверджував канонічні, а тільки догматичні постанови собору.

Від часів правління імператора Феодосія християнство остаточно
займає місце державної релігії, а за імператорським законом 385 р.
Почалося переслідування неортодоксальних віросповідань не тільки
церквою, але й державою. З того часу язичество і єресь стали рахуватися державними злочинами. З появою репресивних законів проти єресей християнська ідеологія піднялася до рівня закону. Але в ті часи неможливо ще говорити про великий вплив християнства на римське право. Християнство стало для держави важливим політичним фактором у внутрішній та зовнішній політиці. Воно було покликане сприяти консолідації усіх жителів імперії незалежно від місця проживання і національності.

У суперечці з аріанством ортодоксальне християнство утвердило тезу, що Христос не був нижчий за Отця, а рівний йому. Потім виникло питання: чи зберіг Христос при воплотінні свою божественну природу, чи набув людську. З конфлікту з цього питання виник глибокий розлад у V ст., що призвів до виникнення спочатку несторіанської, а потім монофіситської церкви.

Сирійський монах Несторій, який здобув релігійну освіту в Антіохії у 428 р. став костантинопільським патріархом.1 Після