Прихильність Анастасія до монофіситизму дозволила виступити проти нього коміту федератів у провінції Скифія Віталіана. Віталіан закликав до боротьби на захист халкидонського віросповідання проти єресі імператора. Проте Анастасій пішов на союз із сенатом, який оголосив бунтівного коміта "ворогом народу" і він був розгромлений. При цьому флот Віталіана переміг прихильник ортодоксального християнства Юстин. Після смерті Анастасія Юстин став імператором Візантії, при цьому різко змінює релігійну політику свого попередника. Піти на ці кроки його змусили дві головні причини: по-перше Юстин намагався здобути популярність серед константинопольських жителів, які, незважаючи на промонофіситську політику попереднього імператора, продовжували дотримуватись ортодоксального християнства. По-друге Юстин мав намір досягнути підтримки папством його планів відвоювавші Західної Римської імперії від варварських королівств. Проте імператор був змушений дотримуватися віротерпимості по відношенню до монофіситів у Єгипті, де їхні позиції продовжували залишатися досить сильними. У цій тогочасній житниці Візантійської імперії під релігійними гаслами монофіситизму існував сепаратистський рух за відокремлення від Константинополя. І це не

_____________________________

1. Лінч Д. Середньовічна церква. 1994.

було винятком, а скоріше правилом - кожний соціальний чи політичний рух виступав під релігійними гаслами.

У часи правління імператора Юстиніана І, що став наступником Юстина І, досягла найвищого розвитку ідея цезарепапізму. Юстиніан завжди стверджував примат світської влади над духовною, вважав, що є верховним учителем віри у питаннях літургики і догматики. Проте Юстиніан, як жоден інший імператор, надав церкві велику кількість пільг і привілеїв. Було заборонено відчуджувати майно церкви. Церковні громади наділялися правами юридичних осіб, церкви могли успадковувати майно віруючих, духовенство отримало особливу юрисдикцію, єретичні рухи переслідувались державною владою.

Яскравим виявом цезарепапізмом Юстиніана стало скликання V Вселенського собору. За допомогою цього собору імператор намагався примирити ортодоксів та монофіситів, тобто центр імперії з її багатими східними провінціями - Єгиптом, Сирією. Для цього він наклав анафему на особу і твори Феодора Мопсуетського, деякі твори Феодорита та лист Іви до Марія Перса. Ці твори викликали найгострішу критику з боку монофіситів. Указ із анафемою василевс примушував підписати усе вище ортодоксальне духовенство, у тому числі патріархів і папу. Папа Вигилій писав до константинопольського патріарха Євтихія, що імператор прислав грамоту і просить дати відповідь відносно трьох глав.1

Східні патріархи, хоча не з великим бажанням, підписали. Константинопольський патріарх Ника погодився підписати указ з умовою, що визнає свій підпис недійсним, коли указ не підпише римський єпископ. Антіохійський патріарх Єфрем і ієрусалимський Петро поставили свої підписи тільки під загрозою втрати патріарших престолів.

______________________

1. Деяния Вселенських соборов. - Т.З. - С.305.

Зважаючи на те, що ненависні монофіситам три глави були визнані Халкидонським собором, західна церква виступила проти указу. "Не можна відкидати і перемінювати рішення древніх отців, які збиралися у Халкидоні".1 Щоб подолати опір західної церкви Юстиніан викликав її керівника папу Вигилія у 547 р. в Константинополь. Але тільки приїхавши, папа відлучив на чотири місяці константинопольського патріарха від церкви за підписання указу проти трьох глав. Та і він сам через деякий час під тиском імператора підписав указ. Західне духовенство відлучило папу від церкви, поки він не покається, а він був оголошений відступником. Бачучи осуд Заходу, папа відмовився під різними причинами брати участь у роботі V Вселенського II Константинопольського собору. За його прикладом від участі в соборі відмовились інші західні єпископи.

Відкриття собору відбулося без папи, хоча він продовжував перебувати у Константинополі. У засіданнях собору взяло участь 150 єпископів, а його роботою керував Євтихій, константинопольський патріарх. Результатом роботи собору було осудження трьох глав: "... Анафемствуємо вищевказані три глави,... і їхніх захисників, і тих, що писали чи пишуть на їхній захист, чи насмілюються називати їх православними. "2

Наступники Юстиніана І - Юстин II і Тиверій дотримувалися орієнтації на ортодоксальну церкву, а їхня політика широкого переслідування монофіситів остаточно відвернула східні провінції Візантійської імперії від столиці.

Єресь монофелітства виникла з монофіситства. Ідеї монофелітства існували і до VII ст., але найбільшого розвитку досягли у часи правління імператора Іраклія. Розуміючи, що досягнути політичної єдності Візантії

_______________________________________

1. Цит. за: Лебедев А.П. Вселенские собори VI, VII й VIII веков.

2. Деяния Вселенських соборов. - Т.З. - С.462.

можливо лише поряд з релігійним єдинством, Іраклій вбачав у монофелітстві компромісне вчення між православ'ям і монофіситизмом. Коли монофісти стверджували, що в Ісусі Христі існує лише одна божественна природа, а православні - що дві, Божа і людська, то монофеліти визнавали дві природи, але одну божественну волю. Прихильником Іраклія, поряд з константинопольським патріархом Сергієм був монофіситський митрополит Колхіди Кир, який з допомогою василевса у 633 р. став патріархом Александрії. На той час у Єгипті проживало 300 тисяч православних і більше 5 мільйонів монофіситів. Більшість монофіситського духовенства і віруючих прийняли Символ Віри, виданий патріархом Киром. Все духовенство і державні сановники на знак підтримки нового віровчення прийняли причастя з рук Кира. А православні назвали монофелітство "зрадою вірі". Намагаючись притягнути на свою сторону Західну церкву патріарх Константинополя Сергій написав до папи Гонорія, який не надто розбирався в богословських тонкощах, визнав вчення про єдину божественну волю. Щоб припинити суперечки Іраклій видав закон про заборону диспутів про кількість воль у Ісуса Христа, але незважаючи на нього суперечки не затихали протягом усього правління Іраклія. Головними супротивниками монофелітства були на Сході ієрусалимський патріарх