Отож, пам'ятаймо, християни, що маємо обов'язок визнати нашу віру тоді, коли того вимагає Божа слава, добро нашої душі і спасіння ближнього. Також пам'ятаймо, що нашу віру найчастіше виявляємо знаком св. хреста. Ним визнаємо ті дві правди, що є один Бог у трьох особах і що Ісус Христос помер на хресті для нашого спасіння. Тому ніколи не стидайтеся визнавати нашу віру, щоб колись Христос не застидався нас на Страшному суді !

Традиційні сестри ЧСВВ

Цей таємничий хрест

ХРЕСТ – дві поперек збиті балки – для християн є знаком Розіп’ятого, який стоїть у центрі віри, Церкви, християнства.

За давніх часів хрест уважали знаряддям варварської кари. У багатьох країнах це покарання вважали надто жорстоким, лише Рим не відмовлявся від нього. Смерть на хресті – одне з найсуворіших і найганебніших покарань. Саме цей символ ганьби став для християн знаком честі та гордості, тому апостол Павло, особисто досвідчивши у своєму серці таємницю хреста, міг натхненно вигукнути: “Нічим не похвалюся (ні людською мудрістю, ні багатством своїх талантів, ні спадковістю, ні славою, ні навіть апостольським званням...), лишень хрестом Христовим, котрим для мене розіп’ятий світ і для світу”.

Хрест як символ звитяги увійшов і у світське життя. Є відзнакою, орденом, нагородою військових або й цивільних осіб; діє всесвітня організація “Червоний Хрест”. Та для християн хрест був і залишиться особливим знаком. Ісус Христос добровільно приніс Себе в жертву на хресті за гріхи всього людства. Він відкупив його, взявши на Себе все те, що тисячоліттями накопичувалося, як чорна хмара, над грішним світом. Усе зло зосередилося на Ньому.

“Є два життєві напрямки: горизонтальний, спрямований у світ нижній (земний), і вертикальний – скерований у світ верхній (небесний). Ці дві лінії утворюють хрест – символ усього, що нам стає впоперек. Хрест – знак жахливий, але й солодкий, знак заперечення та надії, любові та ненависті, віри... і невинно пролитої крові, знак безконечності”, – пише єпископ Станіслав Падевський.

На щодень доводиться бачити, що натільні хрестики часто носять поверх одежі як оздобу, до того ж часто разом із хрестиком побачимо й знаки зодіаку, підкову чи ще що... Дехто (здебільшого “золота молодь”) примудряється носити ланцюжки із хрестиком на нозі. Прикольно! Струйово! Це можна списати на невігластво, а ще – байдужість.

Та не менше разить надмірна запопадливість, ревність. Щораз частіше можна бачити, як люди осіняють себе хрестом. У потребі, а часами тому, щоб як люди. Особливо в транспорті, коли трамвай чи тролейбус оминають храм, підштовхують одні одних і поквапом кладуть хрест. А ще з осудом дивляться на того, хто того ритуалу не вчинив! Те ж біля численних фігур (переважно зображень Богоматері), яких у Львові вже тисячі (на подвір’ях, у нішах будинків): дешевенькі, з гіпсу чи бетону, що подекуди інакше, ніж елементами декору, не назвеш. У храмі в час Служби, неоцерковлений люд стежить передовсім, аби вчасно перехреститися. Отже, осіняємо себе хрестом часто лицемірно, абияк, не задумуючись, що це означає. По суті ж, він повинен виражати нашу сердечну молитву Господеві, щоб Він освятив нас своїми стражданнями, учинив із нас причасників вистражданого Спасіння, і тим самим причастив до Його поневірянь скорботи й навіть передсмертних мук. Бо, згідно зі словом апостола Петра, аби прославитися з Хрестом, необхідно розіп’ятися з Ним. Тож, розпинаючись тим знаком із Христом, визнаємо себе Христовими.

Погляньмо, де і як ми це робимо. Похапцем, не дуже затрудняючи себе тим, аби укласти три пальці, хто п’ятірнею, а хто двома пальцями. Хто хрестить собі живіт, хто ще який орган... Радше таке хрещення свідчить про заперечення Христа, а то й наругу над Ним. Гадаю, немала провина в тому священиків, які не вчать людей, як правильно осіняти себе хрестом. Що обов’язково це робити лише в місцях, де зберігають Святі Тайни. Загалом запримітив, що священики, як і викладачі навчальних закладів, діляться на “чоловічих” і “жіночих”. Скажімо, в Рудно можна бачити унікальне явище – у храмі чоловіків більше, ніж жінок. Видно, священики постійно євангелізують паству. Тут усі прихожани кладуть хрест правильно та лише в потрібних місцях. Особливість чоловічого характеру в тому, що вони, чоловіки, все сприймають розумом...

Серйозно помиляються ті, хто думає, що Хрест Господній – сліпе джерело невидимої сили. Іще більше помиляються ті, які мислять, що це хрестовина з дерева. Ми не ідолопоклонники, не поклоняємося ні речовині, ні формі, а лише Його страждаючому стражданню, перетерпівши яке, Він полишив нам образ, символ свого страждання, аби ми могли слідувати за Ним. Те, що було знаряддям тортури й мученицької страти, стає початком нашого спасіння.

Кожна людина у своєму житті у свій особливий спосіб повторює хресний шлях свого Вчителя. Але коли Господь ішов сам, один на один із людською неміччю, дияволом і смертю, то кожен із нас має щасливу можливість іти разом із Христом, відчуваючи повсякчас Його підтримку, а нерідко в Нього на руках... Відома притча, про подорожнього в пустелі, який знеміг, прямуючи до оази. Коли отямився, то побачив у пустелі лише слід. Тим дорікнув Ісусові:–

У найважчі хвилини мого життя, коли я був знесилений і цілковито виснажений, ти покинув