Я ніколи не покидав тебе, – була відповідь.–

Але коли я отямився, то побачив у пустелі лише сліди.–

Правильно. У той час я ніс тебе на руках...

Життя кожного з нас є Євангелієм. Адже на стежинах свого життя ми обов’язково зустрічаємо Бога. Можливо, не в палаючому кущі, як Мойсей, але у свій спосіб – це може бути книга, проповідь священика, чи взагалі незнайома людина в транспорті скаже нам саме те, на що ми давно просимо відповіді у Всевишнього. Практикуючі віруючі певного часу відчувають, що їх “ведуть”. Іноді це відчуття зникає – тоді починається паніка.–

Христос нас покинув, – кажемо, як це зробив подорожній у пустелі. Але Господь вірний своєму слову. Коли ми з Ним, то й Він із нами. Те, що часами не відчуваємо Його присутності, – річ зрозуміла: ми не можемо бути безгрішними й праведними, як Христос, тому в своїх гріхах, відхиленнях від Божого шляху, повсякчас маємо враження, ніби Господь полишає нас, у той час, коли ми надто далеко відходимо від Нього.

Минають часи, змінюються соціальні структури, політичні системи, розпадаються держави, виникають нові, людина йде вперед, але завжди над нами незмінно стоїть хрест – “глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа” (1 Кор.1, 18). Stat crux dum volvitur orbis – Усе міняється, тільки хрест залишається. Хрест – найбільша святість, найвірніший приятель людини в радості й смутку, впродовж життя й у годині смерті. Своїм життям повторюючи хресний шлях Учителя, кожна людини в хресному знаменні має тверде опертя, ця найпотаємніша молитва – зітхання, яку треба чинити гідно. 

Юрій Кирик – письменник, перекладач, мешкає у Львові;