Сатаністи

Демоністичний культ, до якого належать прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу чи Люциперу). Цей напрям не можна вважати виключно модерновим явищем, оскільки в нього досить тривала історія. Сатанізм як культ зародився у Стародавньому Іраці, а в Європі особливе поширення набув у середні віки. Під сучасним сатанізмом слід розуміти різновид напіврелігійного руху, заснованого Е.Кроулі на рубежі XIX - XX ст. і реанімованого в 60-ті pp.. в Америці.

За світоглядною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністські громади дуже різноманітні. Найвідоміша сатаністські група - родина Менсона, найорганізованіша - Церква Сатани Е.Лавея (США).

Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію „навпаки", проводять так звані чорні меси з використанням чорних свічок, перевернутих розп'ять, ритуальних жертвопринесень (тварин, відомі випадки жертвопринесень людей). Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

В Україні сатаністи з'явилися у 80-ті роки XX ст. як своєрідний антипод християнства. Нечисленні прихильники є й сьогодні. Умовно їх можна поділити на теоретиків („ідейних одинаків") та практиків („груповиків"). Інші організаційно слабо об'єднані і діють як молодіжні екстремістські угруповання, чиї світоглядні пристрасті є віковим зацікавленням, яке з часом проходить. В нашій країні сатаністи офіційної реєстрації не мають.

Висновок

Отже, ознайомившись в ході роботи з найбільш відомими новими релігійними течіями, спробуємо підсумувати вищесказане.

За роки незалежності в Україні набули поширення новітні релігійні течії та культи. Поширення їх відбувалося з певною особливістю -найчастіше нові релігії приходили в Україну з учнями, послідовниками.

Серед офіційно зареєстрованих державними органами нових релігійних течій є й такі, які діяли в Україні ще в минулі століття. В часи масової атеїзації (за радянських часів) вони припинили своє існування, відродили їх місіонери, які прибули з-за кордону в перші роки демократизації України.

Власних українських новоутворень серед них майже немає, окрім Великого Білого Братства та деяких рідновірських течій. Більшість нових релігій привнесені в Україну з-за кордону шляхом активної місіонерської роботи на українських теренах їхніх адептів. Всі нові релігії виникли як відповідь на той духовний вакуум, який утворився в Україні після краху марксистсько-ленінської ідеології та неприйняття застарілих, заформалізованих форм роботи традиційних конфесій.

В офіційній статистиці Державного комітету України у справах релігій новоутворення у 2004р. нарахували 1582 організації, понад 50 напрямків, серед яких найчисельніші - неохристиянські - 1352 (в тому числі 1112 харизматичних). Новітні релігії дислокуються переважно в східних та південних областях України.

Нові релігії, по суті, один із феноменів духовної культури. Якщо вони виникають, знаходять прибічників, значить в них є потреба, адже „попит народжує пропозицію". Засуджувати діяльність деяких культів можна, але все ж таки більшість з нових релігій відрізняються своєю демократичністю, толерантним ставленням до прихильників інших релігійних традицій. Тому, на мою думку, мають право на існування.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. - Чернівці, 2005

2. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. -Київ, 2004

3. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. - Київ, 2004

4. Митрохин Л. Религии „Нового века". - Москва, 1985

5. Нові релігійні течії та організації в Україні/ Упорядник Л.Филипович. -Київ, 1997

6. Черній A.M. Релігієзнавство: Посібник. - Київ, 2003