Окремо зупинимось на кальвiнiстськiй школi у Слуцьку, заснованій при маґнатському дворi князя Юрiя Слуцького. Хоч вона iснувала в Бiлорусi, однак вiдомо, що її учнями було чимало українцiв i вихiдцiв з України, а культурний осередок мiсцевої кальвiнiстської громади, школи i друкарнi тiсно спiвпрацював з острозькими освiтнiми дiячами (тут, наприклад, займався публiцистичною дiяльнiстю священик Андрiй Мужиловський, автор творiв “Отпис на лист унiатов вiленских” та “Антидотум”). Фундатор школи Христофор Радзивiлл вперше ввiв слов’яно-руську мову в навчальний процес як окремий предмет. Для цього вiн запросив учителiв також з України. Автором статуту Слуцької школи був Андрiй Добрянський17.

Статут вийшов з друку в 1628 р. Це ґрунтовний шкiльний посiбник з програмою, навчальним планом, методикою викладання окремих предметiв, розробкою позакласних занять. Документ мав гуманiстичне спрямування. Слуцька школа вiдверто заперечувала богословську замкнутість, прагнучи передусiм збагатити учнiв свiтськими знаннями, виховати їх гiдними громадянами, майбутнiми полiтиками, вченими. Основну увагу придiляли гуманiтарним наукам; математику вважали допомiжним предметом, необхiдним у практичному життi людям рiзних професiй, а опанування мовами, переважно латинською i грецькою, — унiверсальним засобом для оволодiння культурною спадщиною та сучасними науками, формулювання власної думки та вмiння її вiдстоювати. В статутi було пiдкреслено необхiднiсть переконливо доводити свою думку з актуальних полiтичних тем. У передмовi зазначалося: “У школi прилучаємо не тiльки до зовнiшнiх благ життя, а головним чином до внутрiшнього, духовного розвитку... Приходьте ж усi, кому дорога батькiвщина, хто правильно оцiнює цiлеспрямованiсть своїх вчинкiв... Розкритi дверi, якi ведуть до наших грацiй i муз, для всiх чесних i щирих людей. Вiк, стан, вiросповiдання не мають для нас жодної рiзницi. Мiсце на цих шкiльних лавах надається бiднякові не менше, нiж Крезу, католикові — не менше, нiж прихильнику реформацiї”18.

Очевидний здобуток навчальних програм кальвiнiстських шкiл — тематична багатоманiтнiсть. Заняття з теологiї тут, по сутi, не домiнували над загальноосвітніми предметами. Навчання мало переважно iсторико-фiлологiчне спрямування. Учнi вивчали латинську, польську, грецьку мови (часто єврейську для екзеґетичної роботи) i, за прикладом Слуцької школи, — рiдну мову. Подекуди в школах звучала “удосконалена народна мова, якою учнi складали пiснi, невеличкi гiмни, сатиричнi твори, розiгрували театральнi дiалоги”19. Вагоме мiсце у програмах належало фiлософiї, iсторiї, риторицi, поетицi, етицi й державному праву. В реформатських закладах викладали i природничi науки (натурфiлософiю), що було важливою прикметою Нового часу, коли великi географiчнi та науковi вiдкриття, успiхи у виробництвi, вiйськовiй справi вимагали вiд людини технiчних i природничих знань. Протестантська школа прагнула йти в ногу з часом.

I ще одна особливiсть вирiзняла протестантськi школи — запровадження фiзичного виховання та високої дисциплiни. Кальвiнiсти, наприклад, розробили численнi настанови про те, як вести здоровий спосiб життя, правильно вживати їжу i рiзнi напої, а також уклали посiбники з гiмнастики i легкої атлетики. В одному з трактатiв Еразма Глiчнера розписаний справжнiй кодекс здорового фiзичного i духовного життя людини.

У статутi Слуцької школи (з ним Андрiй Добрянський виступив на синодi 1629 року у Вільні; присутнi оцiнили програму автора як таку, що виховує у людини “глибоке розумiння життя та його вищих iнтересiв”20) також зустрiчаємо чимало подiбних настанов. Наприклад: “Згiдно з Цiцероном, ми повиннi так користуватися гумором та iграми, як сном i вiдпочинком, тобто помiрковано. Тiльки за цiєї умови вiльний вiд працi час принесе користь i задоволення. Слуцька школа у питаннях вiдпочинку та iгор дотримується двох правил: по-перше, час вiдпочинку повинен бути точним i упорядкованим, по-друге, вiдпочинок повинен бути високоморальним i гiдним... Наказуємо утримуватися вiд всякого роду непристойних вчинкiв i прагнути до стриманостi i шляхетностi у змаганнях, щоб розум вiдпочивав, а тiло ставало мiцним, щоб було живе бажання вчитися i розвиватися. Учням необхiдно пiдбирати iгри цiкавi та повчальнi: попадати у цiль на ристалищах, скакати, споруджувати фортецi, формувати вiйсько, призначати сотникiв i полководцiв... Все це виправдовує себе як корисне i приємне. Учнiв потрiбно виводити за мiсто; там вони зачаровуються садами i полями, збирають рослини, дiзнаються про їх назви, вивчають їх, розподiляють за видами”21. Наведений уривок засвiдчує, наскiльки далекою була Слуцька школа вiд схоластичної методи навчання. Вона будувалася на передових, новаторських принципах, випереджаючи не тiльки чимало інших навчальних закладів, а й сам дух епохи.

Не випадково протестантськi школи були в пошані серед шляхтичiв усiх польсько-литовських земель. Все бiльше українських i бiлоруських юнакiв переходило до них iз католицьких шкiл. Деякi русини самi ставали викладачами, i не тільки руської мови, а й різних наук22. Поширеною була також практика виховання юнакiв iз шляхетських сiмей при домiвках протестантських вельмож, де молодь здобувала освiту й водночас готувалася до майбутньої суспiльної дiяльностi. Так, митрополит київський Iов Борецький, в миру маючи дружину i двох синiв, старшого з них — Степана — з товаришем, молодим запорожцем Михайлом Бiлашом у 1629 р. вiддав для виховання на двiр князя Христофора Радзивiлла, щоб вони “пiд княжим оком i крилом” могли навчитися усього необхiдного для свiтської кар’єри23.

Окремо слiд згадати про кальвiнiстськi заклади у Закарпаттi та, передусім, про вищу школу у Шарош-Потоцi. Спочатку це був лютеранський навчальний осередок, однак пiсля шлюбу князя Георгiя Ракоцi з дочкою потокського володаря, школа у 1617 р. переходить до кальвiнiстiв, якi прагнули створити на її