Серед останнiх — шкiльний статут “Закони добре органiзованої школи” (1653). У ньому Коменський розкриває iдею побудови пансофiчних шкiл — унiверсальних освiтнiх закладiв, де молодь опановуватиме найрiзноманiтнiші знання, отримуватиме гармонiйний духовний i фiзичний розвиток. Школу планував семикласну. У перших трьох класах учнi мали вивчати граматику, риторику, арифметику, мови, у четвертому — фiлософiю, п’ятому — логiку, шостому — полiтику, сьомому — теологiю. При цьому обов’язковими були мистецька освiта (поезiя, музика, малювання), залучення учнiв до художньої самодiяльностi та фiзичної працi, рiзноманiтні екскурсiї та спортивні змагання. “Закони добре органiзованої школи” визначали мiсце i час занять, методи викладання та проведення iспитiв, обов’язки викладачiв i правила поведiнки учнiв, передбачали органiзацiю самоврядування, вiдкриття гуртожиткiв тощо. Незвичними для ХVII ст. були погляди Коменського щодо демократичних принципiв побудови внутрiшнього життя школи. Вона у цiлому та її окремi класи уявлялися чеському педагогові як мiнi-республiки на зразок античних, “зi своїм сенатом, консулом i претором”24. На жаль, подiї Визвольної вiйни, змiна полiтичної та релiгiйної ситуацiї у Трансiльванiї пiсля смертi Георгiя Ракоцi І перешкодили Коменському здiйснити свої реформаторськi задуми. У Шарош-Потоцi вiн встиг налагодити роботу тiльки перших трьох класiв.

Социнiанськi школи в Українi були не менш численними, нiж кальвiнiстськi i також мали високий науковий рiвень. За словами К.Харламповича, “iз 150 социнiанських польсько-руських громад рiдко яка не мала своєї школи i рiдко яка не була керована освiченiшими пасторами, котрi пройшли закордоннi унiверситети”25. На думку А.Савича, навiть тi школи, що “були у Короннiй Польщi, правили за освiтнє вогнище й для руської молодi; отакi, наприклад, як Любартiвська школа, що її заснував люблiнський воєвода Микола Фiрлей, i Люблiнська школа, де навчалося багато української молодi”26.

Найвiдомішою социнiанською школою вважається Ракiвська. Заснована у 1602 р., вона мала вищий ступiнь. Рiвень навчання був таким високим (протягом 36 рокiв тут працювало 18 ректорiв), що це дало пiдстави називати школу академiєю, “Сарматськими Афiнами”. Кiлькiсть учнiв у Раковi сягала у деякi роки тисячі осiб. Значний вiдсоток становили українцi й вихiдцi з України. У школi навчались дiти Чапличiв-Шпановських, Немиричiв, Любенецьких, Войнаровських, Гойських, Арцiшевських, Суходольських та iн. За традицiєю, перше мiсце тут посiдали гуманiтарнi дисциплiни. Латинську мову вчили за пiдручником вченого Матурiна Кордьєра i книгами Яна Амоса Коменського, польську — за граматикою Петра Статорiуса-Стоїнського. Головну увагу придiляли не стiльки її граматичним тонкощам, скiльки практичному вживанню, читанню, письму, живiй мовi27, вмiнню користуватися нею у буденному i суспiльному буттi. Загалом, вся програма Ракiвської школи була спрямована не на схоластичне оволодiння учнів певною сумою знань, а на виховання майбутнiх дiячiв громадського, передусiм, полiтичного життя (тому, до речi, неабияке місце у навчальній програмі відводили правничим наукам), носiїв передових захiдноєвропейських культурних традицiй.

Це, в свою чергу, вимагало широкої обiзнаностi учнiв з фiлософією та етикою. Вивчення цих предметiв було зумовлене особливостями самого социнiанства, яке переносило центр теологiчних проблем у фiлософсько-етичну площину, розвивало людинознавчу проблематику, висувало актуальнi соцiальнi питання. Тому цiлком закономiрна поява у навчальному процесi Ракiвської школи етичного курсу Яна Крелля “Першооснови етики”, побудованого на Арiстотелевiй “Нiкомаховiй етицi”, що наприкінці XVI ст. стала популярною у навчальних закладах Європи i розглядалася як засiб позбавлення цiєї науки опiки церкви28. Крелль, будуючи курс на домiнацiї свiтських моральних принципiв, запропонував гуманiстичне розумiння етики, надаючи їй практичнiшого, суспiльного значення, далекого вiд середньовiчної моральної аскези.

На таку ж широту претендувало у Ракiвськiй школi й викладання правових дисциплiн, які тiсно пов’язували з практикою полiтичного життя і знанням вiтчизняної iсторiї. Учням пропонували найпередовiші на той час твори ранньобуржуазних теоретикiв держави i права Гуґо Ґроцiя, Юста Лiпсiя, Жана Бодена, Нiкколо Макiавеллi.

I ще одна суттєва деталь — у Ракiвськiй школi запровадили, так би мовити, уроки трудового виховання. Кожен учень, незалежно вiд стану i родинних зв’язкiв, мусив оволодіти конкретним ремеслом, залучитись до фiзичної працi.

Пiсля нагального закриття Ракiвської школи у 1638 р. (через протидiю католицької церкви i на основi судового вироку), социнiани переносять шкiльну дiяльнiсть в Україну, насамперед на Волинь. Тут ще 1614 року у мiстечку Киселинi дiяв социнiанський навчальний заклад, до якого з Ракова переїхали основнi викладацькi сили: Матвiй Твердохлiб, Якуб Риневич-Гужановський (вiдомий пiд прізвищем Трембiцький), Лука Рупньовський. Ректором школи в Киселинi, що, як писав Станiслав Любенецький, “постала з руїн Ракiвської школи”29, був волинський шляхтич Євстахiй Кисiль, вiдомий письменник-полемiст. Цю посаду обiймали також Петро Стегман, Теодор Симонiс, Людвiг Ґолайзен, Ян Козмiус30. Киселинська школа намагалася продовжувати гуманiстичнi традицiї Ракiвської. Сюди приймали учнiв, незалежно вiд їхнього походження, адже, читаємо у трибунальському рiшеннi 1644 року про закриття школи, вона “млодзь розного стану... наукою блудною” заражала 31.

Вiдома також социнiанська школа у Берiзку, де пiд ректоруванням Луки Рупньовського було вiдкрито фiлософське вiддiлення Ракiвської академiї. Добру славу на початку XVII cт. заслужила школа у Гощi, власностi київського каштеляна Гаврила Гойського. Вчителями у нiй були Теофiл Молiтор, Данило Дуроссiус, Войтех Коперiус