i доктор медицини Соломон Палюдiус. Школа проiснувала до 1639 р. Цiкава деталь: вiдомий у Росiї старець Варлаам у творi “Извътъ”, описуючи юнацькi роки майбутнього московського царя Лжедмитрiя I (Григорiя Отрепьєва), згадує, що той навчався у Гощi. Сьогоднi цей факт остаточно доведено. Сам Варлаам i ченець Мiсаїл Повадiн у 1602 р. приїхали з Отрепьєвим, який видавав себе за Дмитра — сина Iвана Грозного, у Києво-Печерську лавру, а згодом — до Острога, де самозванець “набував книжної мудростi”. Однак тут вiн потрапив пiд вплив социнiанської пропаґанди i невдовзi “съехалъ в Гощею в городъ къ пану Госкому (Гойському.— В.Л.), да в Гощъ иноческое платiе съ себя скинулъ и учинился миряниномъ и учалъ в Гощъ учитися въ школъ по-латински, и по-польски, и лютеранской грамотъ...”32. Навчаючись тут, Лжедмитрiй заручився пiдтримкою социнiанських патронiв, i деякi з них взяли безпосередню участь в iсторичнiй авантюрi (відомій як Велика смута), поїхавши у 1606 р. разом з Отрепьєвим до Москви33. У цьому “арiанському посольствi” знаходимо українцiв з Волинi — Миколу i Стефана Росткiв34.
Випадок з Лжедмитрiєм привертає увагу, зокрема, практикою переходiв учнiв з одного навчального закладу в iнший, котра була типовою на теренах України зазначеного перiоду. При цьому чуже конфесiйне спрямування того чи iншого закладу не вважалося суттєвою перешкодою, коли йшлося про здобуття кращої освiти. Так, у Вiленськiй єзуїтськiй академiї у 1578 р. навчалося близько 700 учнiв, з них — третина протестантiв35. До социнiанської школи у Гощу вiддає свого сина службовий шляхтич князiв Острозьких Микола Зоря36. Протестантських педагогiв запрошують до православних шкiл. Досить вiдомий факт 1634 року, коли у цьому звинувачують префекта Києво-Могилянського колеґiуму Сильвестра Косова. В социнiанських школах працювали письменники i вченi, якi не належали до протестантського визнання. Наприклад, видатний польський поет Себастіан Кльонович, який був зв’язаний з освiтнiм колом социнiан у Люблiнi, викладав у Левартiвськiй школi.
Взагалi у социнiанських школах навчались шляхтичi й мiщани з багатьох сусiднiх земель. Слава про них сягала навiть європейських країн. Серед учнiв шкiл були нiмцi, поляки, чехи, угорцi, iталiйцi, волохи, французи, голландцi. Адже, як зазначав О.Левицький, нiхто не зробив так багато для освiти у XVI i XVII cт., як саме социнiани, “в жодному вiросповiданнi не було стiльки вчених сеньйорiв або пасторiв i таких взiрцевих учителiв”37.
Популярнiстю користувалась також социнiанська школа у Хмельнику (на Подiллi), що іі заснували наприкiнцi XVI ст. брати Микола та Самуель Олесницькі. Її пiдтримували патрони Микола Малецький i Симон Хребтович (родич Юрiя Немирича). Першим ректором став Християн Франкен, автор вiдомих полемiчних творiв. Пiсля його емiґрацiї цю посаду обiйняв Войцех Калiш, протестантський дiяч i лiтератор-полемiст, який згодом переїхав у Левартiв. Пiсля Калiша у Хмельнику працювали Самуель Вольф, Станiслав Петрiцiй та вчений, автор социнiанського катехизису, складеного для потреб єдиновiрцiв на Подiллi, Ежи Шоман38.
Щодо елементарних шкiл польських братiв в Українi, то їх мережа тут була особливо великою: до початку XVII cт. найбiльшi з них iснували у Венгровi, Берестi, Бучавi, Белжицях, Семятичах, Сiдрi, а до середини XVII cт. — у Смiглах, Бiлій, Сандичах, Бабинi, Ямні, Суражi, Костровi, Черняховi, Ушомирах (зрештою, майже в усiх маєтках Немиричiв) та ін.
Отже, шкiльна освiта протестантських осередкiв ґрунтувалася на передовiй захiдноєвропейськiй науцi. Водночас вони прагнули використати нацiональнi традицiї народів польсько-литовської держави. I не лише у шкiльнiй, а в усiй культурно-освiтнiй практицi.
Протестанти наприкiнцi XVI ст. розгорнули активну видавничу дiяльнiсть. Друкували найрiзноманiтнiшу лiтературу (навiть католицьку i православну), яку розповсюджували у багатьох мiстах Речi Посполитої та сусiднiх державах. Найбiльшi протестантськi друкарнi iснували у Вiльні (тут налiчувалося вiсiм кальвiнiстських друкарень), Пiнчувi (де замовлення кальвiнiстiв виконував широкознаний друкар Данило з Ленчиць), Берестi (сюди Микола Радзивiлл Чорний запросив кракiвського друкаря Бернарда Воєвудку), Несвiжi (заснована трьома братами Кавечинськими), Лоську (тут працював Iван Карцан з Величок), Кейданах, Раковi, Сейнах, Слуцьку, Лешні, Любечi, Заславлi, Лозках, Ошмянах, Барановi, Шамотулах. Крiм друкарень при школах i зборах було чимало орендованих або приватних протестантських друкарень. Їх продукцiя неодмiнно потрапляла на українськi землi. “В початках друкарства... Україна та Бiлорусь зв’язанi державною приналежнiстю... й тiсними культурними взаєминами, особливо спiльнiстю тодiшньої книжної мови українсько-бiлоруської.., тому натурально провадили й книжний друк спiльними силами — однаково на територiї України й Бiлорусi”39. Вiдомо, що першi українськi книги друкували на бiлоруськiй територiї (наприклад, Учительне Євангелiє у Заблудовi). Бiлоруський кальвiнiст Андрiй Римша у 1581 роцi в Острозькiй друкарнi випустив свою невеличку “Хронологiю которого ся мъсяца што за старых въков дъло короткое описание”. Загалом, за пiдрахунками I.Буковського, у 70-90-х роках XVI ст. протестантських друкарень у польсько-литовськiй державi iснувало набагато бiльше, нiж католицьких (лише кальвiнiстських налiчувалось 57). I хоча, скажiмо, социнiанських друкарень було значно менше, вони могли позмагатися з кальвiнiстськими за кiлькiстю своїх видань. Так, у Ракiвськiй друкарнi (заснована 1574 року; тут працювали вiдомi у Малопольщi та Українi друкарi Олексiй Родецький та Себастьян Стернацький) впродовж 1602-1638 рокiв побачило свiт 240 видань40. Зусиллями социнiан опублiковано православнi полемiчнi твори, зокрема, “Апокрисиc” Христофора Фiлалета (Кракiв, 1597-1598) та “Ектезис” (там же, 1597, пiдготовлений в Острозькій академiї).
На українських етнiчних землях також були протестантськi друкарнi. Це, передусiм, Берестейська, Лащівська, Венгровська i Панiвецька. У Лащевi видавали працi Христофор Країнський (“Постилла”, 1611) i Христофор Пандловський (трактат “Колумб”, 1630). У Венгровi (друкарню заснував Ян Кiшка) — Петро Гонезiй, Мартiн Чехович, Христофор Шишковський та iн. У Берестi,