Відтворти повну картину видавничої діяльності протестантів дуже складно, бо її продукцію масово знищували. Вiдомо й те, що 1621 року у Речi Посполитiй вводиться жорстока цензура. Не лише друкування, а й збереження дисидентських книг забороняли пiд страхом анафеми (вiдлучення вiд церкви i прокляття) та судового вироку. Навiть твори, де мiстились хоч якiсь опосередкованi натяки на зловживання католицької церкви, пiдлягали спаленню. Цiєї ж участi зазнала вся лiтература, навiть нерелiгiйна, що виходила з нововiрчих друкарень.

Протестанти активно друкували й свiтську лiтературу. Цей аспект iнодi упускають при аналiзi iсторiї конфесiї. Але саме у протестантських друкарнях у другiй половинi XVI - першiй третинi XVII cт. з’являлися працi захiдноєвропейських мислителiв, учених, твори античних письменникiв, фiлософiв, а також пiдручники iз рiзних галузей гуманiтарних i природничо-наукових знань. Причому видання iноземних, часто й мiсцевих авторiв не просто перевидавали; їх перекладали i навiть доповнювали та коментували видавці-протестанти. Цi переклади здiйснювали всiма мовами, вживаними у Речi Посполитiй, передусiм польською (тобто державною) i латинською (нею володiла соцiальна та iнтелектуальна елiта).

Навiть побiжний огляд пiдбору i змiсту цих творiв засвiдчує гуманiстичне, подекуди вiльнодумне спрямування протестантського книгодрукарства. Це, насамперед, твори передових мислителiв Європи, авторiв, яких забороняла католицька церква. У Речi Посполитiй у 1585 р. зусиллями кальвiнiстських видавцiв з’явився польський переклад твору Еразма Роттердамського “Лицарство християнське i життя духовне”, де піддано гострій критиці суспiльнi звичаї та мораль феодальної церкви. Ян Карцан у Вiленськiй друкарнi у 1599 р. видає широко вiдому в Схiднiй Європi працю Беняша Будного “Короткi i яснi повiстi, якi називаються Апофегмати” — збiрник морально-дидактичних оповідань з життя античних і середньовічних мислителiв (1614 року перевиданий у друкарнi Петра Кмiти в Любчi). Декiлька разiв перевидавали твори Iосифа Флавiя (“Iсторiя iудейської вiйни”), Цiцерона (“Про обов`язки”, “Про старiсть”, “Про дружбу”). Крiм творiв античних авторiв (Горацiя, Ювенала, Тiта Лiвiя, Лукрецiя Кара, Лукiана, Плутарха, Софокла, Тацита та iнших), друкували працi сучасників — Яна Амоса Коменського, Андрія Волана, Фауста Социна, Яна Лаского. На основi численної продукцiї протестантських друкарень у найбiльших нововiрчих церквах i маєтках патронiв створювали бiблiотеки. За дорученням Миколи Радзивiлла Рудого у Бiржах складають каталог реформатського архiву, що започатковує археографiчну справу в протестантському середовищi Речi Посполитої.

Серед наукових видань протестантських друкарень знаходимо, наприклад, вiдомостi про твiр антитринiтарiя Iоґанна Ґаслера, де дослiджено астрономiчнi аномалiї, а також його працю, присвячену боротьбi з iнфекцiйними захворюваннями. Видання наукових творiв також було важливим здобутком протестантського книгодрукування, оскiльки i сама наука тодi розвивалась у гострiй боротьбi з церквою. Кожен факт пропаґанди наукових знань мав, безперечно, проґресивне значення. Показове, зокрема, видання твору iталiйського вченого Вергiлiя Полiдора “Про винахiдникiв речей”. Це — своєрiдна енциклопедiя знань того часу. Матерiал систематизований в алфавiтному порядку. Твiр ознайомлює читача з найрiзноманiтнiшими вiдомостями: як зароджувались ті чи iншi ремесла, землеробство, скотарство; коли i чому виникають мiста, як споруджуються будинки; як формуються звичаї та обряди, створюються науки й мистецтва, книги i бiблiотеки тощо. Видавець i перекладач твору Ян Протасевич додав приклади з життя Речi Посполитої, зробивши цю працю ще цiкавiшою для мiсцевого читача.

Протестантськi твори знаходили адресатiв не тiльки в реформацiйному середовищi. Наприклад, православнi шляхтичi з Волинi Д. та В.Ощовськi у своїй бiблiотецi мали твори С.Будного, М.Рея, Берестейську Бiблiю44; навiть у львiвського слуги — українця Iвана Борика — чотири з п’яти книжок були протестантських авторів (нiмецького педагога Р.Лорiхiуса, М.Кровицького та П.Гiловського)45. Багато протестантських видань мала Острозька бiблiотека, а в деяких творах, опублiкованих в Острозi, помiтний вплив протестантської лiтератури. Наприклад, прототипом для титульного аркуша острозького Нового Заповiту стала рамка з Лютерових перекладiв “Книги повчань Сiрахових” (Вiттенберґ, 1563) та “Притч Соломонових” (там же, 1535), а виливна прикраса у виглядi маскарона взята з твору Павла Ґжеґожа “Про правдиву смерть, воскресiння i вiчне життя”. Картуш до герба в Острозькiй Бiблiї скопiйовано з картуша у Берестейськiй Бiблiї. При пiдготовцi покажчика до Нового Заповiту використовувались покажчики до перекладу Нового Заповiту Мартiна Чеховича. Особливо популярними в Острозi були твори Симона Будного46.

Видавнича дiяльнiсть протестантiв засвiдчує безперечний внесок конфесiї у налагодження i розгортання книговидавничої справи на теренах польсько-литовської держави. Причому, передової за характером i змiстом: вона була спрямована на залучення населення схiдних теренiв Речi Посполитої до надбань європейської культури i науки. Ця дiяльнiсть мала значення i для духовного життя України. У той час, коли православне середовище накопичувало сили для лiтературного процесу, широкої iдейної полемiки з католицькою партiєю, протестантськi церкви, по сутi, вже вiдкрито протидiяли католицькiй пропаґандi через друковане слово. Формуючи елементи гуманiстичної культури, закладаючи основи також і свiтського лiтературного процесу, вони створювали сприятливi умови для становлення української лiтератури, нацiонального прозового i поетичного слова.

Найкрасномовнiшим свiдченням культурного значення протестантської видавничої та перекладацької практики стало її звернення до мовної традицiї православного населення польсько-литовської держави. Йдеться, насамперед, про спроби впровадження протестантськими авторами слов’яно-руської мови при перекладi бiблiйної лiтератури. Ця дiяльнiсть вiдповiдала висхiдним принципам протестантизму у його прагненнi залучити якомога бiльшу кiлькiсть людей до читання i дослiдження Бiблiї, тому вважалася чи не найголовнiшим завданням нововiрчих осередкiв i в Українi.

Своєрiдним наближенням до реалiзацiї цього завдання можна вважати вихiд Радзивiллової Бiблiї (польською мовою володiла бiльшiсть населення Речi Посполитої). У такому ж контекстi потрiбно оцiнювати взагалi всю протестантську лiтературу — i суто теологiчну, i наукову, i свiтську, що