Україну, і Бессарабію, і Кубанщину, і південь Росії; збирали кошти для відкриття біблійних та реґентських курсів; молодь об’єднувалась у хори й музичні ансамблі, численні гуртки (жінки — у гуртки крою та шиття або хатнього господарювання). З 1928 р. почав виходити журнал “Евангелист” та серія п’ятидесятницьких брошур, які видавали в Одесі у 1925-1929 роках російською мовою.
П’ятидесятники подібно до баптистів і адвентистів прагнули активного поширення своїх ідей. “Ця робота, — писав М. Гальчук, — величезна. І для її здійснення люди об’єднуються, створюють групи, союзи. Об’єднаними зусиллями досягаються великі цілі, недосяжні окремим людям... Для цього необхідна правильна організація... “ [16]. Однак сформувати церковну структуру в Україні п’ятидесятникам до війни не вдалося. Керівники Союзу ХЄВ були заарештовані (доля І.Воронаєва — від імені якого у 1930-1932 роках органи НКВС публікували у пресі покаянні листи, — достеменно невідома), громади закриті, їхнє майно конфісковане, декілька п’ятидесятницьких комун у Одеській області розпущені. Однак дещо все-таки було зроблено: узагальнено догматичну платформу церкви**, розроблено її статут, накреслено характер існування за умов радянської влади. Це якоюсь мірою дало змогу п’ятидесятникам, незважаючи на багаторічні переслідування, вижити, а у післявоєнний період відновити діяльність.
На початку 20-х років XX ст. під впливом проповідей Пелагеї Коченкової та Леонтія Мельника у Кам’янець-Подільській губернії виникла секта п’ятидесятників-сіоністів, невелика, однак доволі екзотична. У ній знову виявилася спорідненість пізнього протестантизму з релігійним раціоналізмом.
Назва секти пов’язана із вченням, за яким тисячолітнє царство обраних буде існувати на землі, а точніше — у Палестині, на горі Сіон, де відбудеться друге пришестя. Тому істинні віруючі повинні прагнути переселення у Палестину для особистої зустрічі Господа. Про виникнення секти п’ятидесятників-сіоністів читаємо у друкованому органі євангельських християн: “...наприклад, у селі Романівці (коло м. Каменського) ... Дух сказав через одну жінку, що вони повинні поїхати зараз на Сіон. Незважаючи на холодну зимову погоду, майже всі бричками (з сім’ями) стали від’їжджати у невідомому напрямку, кинувши будинки і господарку. Їх, звичайно, затримала місцева влада... і під наглядом міліції вернула назад, у Романівку. Двоє з дітей замерзли” [17]. Подібні прояви фанатизму, що часто супроводжували появу нового релігійного руху, надзвичайно шкодили п’ятидесятництву, давали органам влади підстави для втручання у діяльність його громад і особисте життя людей. Репресії ще більше посилювали релігійний фанатизм. У 1929 р. Леонтія Мельника заарештували і вислали за межі Радянської України, однак 1932 року він повернувся назад вже з новими однодумцями (Д.Чайкою, Н.Стародубом та ін.) і продовжував діяльність нелеґально. В умовах підпілля проповідь п’ятидесятників-сіоністів захоплювала ще більше віруючих. У Великій Бубнівці Волочиського району в 1931-1932 роках відбулося три з’їзди прихильників секти. І все ж налагодити якусь організовану діяльність вона так і не змогла: у першій половині 30-х років усіх її лідерів і чимало віруючих репресували.
Найбільше п’ятидесятницьких громад в Україні у 20-30-х зосередилось на Волині і в Галичині. Тут започатковується ще одна п’ятидесятницька течія церковного типу, безпосередньо пов’язана з Асамблеєю Божою, — християни віри євангельської (ХВЄ). Асамблея Божа у 1924 року у м. Данціґу (Ґданську) створює філіал Російської та Східноєвропейської місії, яку очолив суперінтендант Густав Шмідт. Філіал організував місійні поїздки американських та європейських проповідників на теренах Польщі, Західної Білорусі, Західної України. При ньому відкрилась біблійна школа з підготовки проповідницьких кадрів, згодом — короткострокові заочні курси для керівників громад, молодіжних гуртків, реґентів.
До роботи залучалися найактивніші діячі п’ятидесятницького руху в Східній Польщі. У Лодзі діяв чисельний осередок зеленосвятківців (так, від Зелених Свят, називають п’ятидесятників у Польщі). Його очолив випускник Лондонської біблійної школи Артур Бергольц. Разом з тим, увагу Шмідта привертають п’ятидесятники-українці, які на початку 20-х років прибувають із США, — І.Герис, П.Ільчук, Й.Антонюк та ін. Вони активно подорожували по селах і містечках Галичини, Волині і впродовж п’яти-шести років згрупували навколо себе осередок однодумців. У селищі Стара Човниця Луцького повіту у 1929 р. відбувся Перший з’їзд п’ятидесятників Східної Польщі, Західної Білорусі та Західної України. На ньому було прийнято рішення про створення Союзу зборів християн віри євангельської (ХВЄ) з центром у Лодзі. Від українських п’ятидесятників до керівництва Союзу увійшли І.Панько, Г.Федишин, П.Ільчук, Д.Косьма, Т.Нагорний, К.Леонович, С.Ярмолюк, І.Зуб-Золотарьов, М.Вербицький.
Союз, що його активно підтримували Данціґський філіал, а також Асамблея Божа, швидко налагодив місіонерство і пропаґанду. Йому вдалося заснувати три видавничі центри, для роботи в яких на спеціальних курсах готували редакторів. Центр у Лодзі видавав літературу польською мовою, зокрема журнал “Доступ” (виходив у 1936-1939 роках) за редаґуванням А.Бергольця. У видавництві в Данціґу виходив російськомовний журнал “Прийдет Примиритель” (видавався у 1929-1939 роках, редактор Г.Шмідт). У Кременці друкували п’ятидесятницьку літературу українською мовою: крім серії брошур, співаників, збірників духовних віршів, видавали журнал “Євангельський голос” (у 1936-1939 роках; редактор Г.Федишин, потім М.Вербицький). Союз мав близько 30 недільних шкіл. Більшість з них існувала на Волині. У м. Ківерцях Луцького повіту працював сиротинець для дітей з бідних п’ятидесятницьких родин. Серед українців-п’ятидесятників більшість становили селяни, робітники, міщани.
Союз у 1937 р. налічував 500 громад і 18197 віруючих [18]. З них на Волині проживало 7639 п’ятидесятників [19]. Основні місця поширення течії в українських етнічних землях — це повіти Брестський (громади існували у 4 населених пунктах), Камінь-Каширський (3), Ковельський (3), Кременецький (17), Любомльський (2), Луцький (4), Лунінецький (4), Молодечний (2), Пінський (11), Рівненський (31), Сарненський (9), Володимирський