По суті, Союз зборів ХВЄ становив єдину п’ятидесятницьку церковну структуру в Західній Україні, подібну до Союзу ХЄВ у Східній Україні. Водночас існувала низка менших угруповань, які так і залишилися на рівні секти. Сектою слід назвати євангельських християн у дусі апостольському. Виникла 1913 року у Фінляндії та Петербурзі, однак внаслідок післяреволюційної еміґрації деяких членів у Західну Україну, поширилася на Волині. Керівниками секти були українець Ігнатій Козачук та росіянин Микола Смородін [20]. Найбільша група євангельських християн у дусі апостольському (100 осіб) була у селах Брестського повіту — Страдеху та Мідному. Назва секти пов’язана з п’ятидесятницьким вченням про можливість отримання кожним віруючим хрещення і дарів Духа Святого, як це колись відбулося з апостолами Христа. Її особливістю є заперечення Трійці та дотримання суботи. Євангельські християни у дусі апостольському вважають, що єдиний Бог — тільки Ісус Христос (тому ще називаються ісусівцями чи єдинобожцями).

На початку 30-х років на теренах Волині з’явилася група п’ятидесятників ще одного американського об’єднання — Церкви Божої. З 1935 р. спільнота, яку очолював активний релігійний діяч, літератор і редактор Дмитро Гарасевич, діяла під назвою Збори християн Церкви Божої і видавала журнал “Будівничий Церкви Божої” (виходив у Кременці у 1935-1939 роках). За віровченням і культом цей осередок нічим не відрізнявся від Союзу зборів ХВЄ. Залишив чимало брошур, поетичних й пісенних збірок, спроб політичних оглядів та історичних розвідок з минулого протестантизму в Західній Україні.

У містечку Лішнівцях Ковельського повіту у 1932 р. утворилася секта карпівців (за іменем лідера Карпа Бабія) з 150 осіб. Сповідуючи догмати про хрещення і дари Святого Духа, її прихильники водночас визнавали православний культ, отримуючи дар глосолалії часто у православній церкві. Кількість членів секти не збільшувалась; від 1939 р. відомостей про неї вже немає.

Наближеною до п’ятидесятників була ще одна, поширена у Західній Україні, секта з елементами релігійного фанатизму — євангельські християни святі сіоністи. Назва секти пов’язана з відомою ідеєю другого пришестя Христа на горі Сіон і встановлення земного тисячолітнього царства у Палестині. Секта виникла у 1932 р. у с. Воскодавцях Рівненського повіту після проповідей Івана Мурашка, що стали своєрідною сумішшю п’ятидесятницьких, адвентистських, єговістських та штундистських ідей. Сам Мурашко, як пише про нього С.Грелевський, родом з Размірків Брестського повіту, був дванадцять років у США, де вступив у громаду свідків Єгови, однак виявив незгоду з окремими засадами їх вчення. Повернувшись в Україну , “почав оголошувати нову віру на теренах Волині... Проповідував українською мовою, читаючи на кожному кроці Біблію” [21]. Впродовж декількох років організував групу симпатиків. Себе називав Ісусом Христом, “батьком Сіону”, своїх помічників — апостолами, а “духовну” дружину Олену Кирильчук — дівою Марією. Таким гуртом вони подорожували*, розповідаючи, наприклад, як “діві Марії приснився сон про загибель світу у страшній війні, коли людей врятують тільки Мурашко і Кирильчук”. Прилучитися до майбутнього спасіння, за їхніми проповідями, міг той, хто вступить до секти й отримає “печаті Господні”, тобто порізи на тілі віруючого, що їх робив Мурашко. Першою позначеною “печатями” стала Кирильчук; кров з її порізів зібрали у пляшки, змішали з водою і використовували під час причастя.

З п’ятидесятницького вчення прихильники Мурашка визнавали догмати про хрещення і дари Святого Духа (насамперед, дари глосолалії та зцілення). Есхатологічна проповідь євангельських християн святих сіоністів була конкретизована твердженням про можливість побудови земного Єрусалиму силами віруючих. Єрусалим вони уявляли взірцевою фермою, побудованою за принципами комуни при обов’язковому підпорядкуванні віруючих апостолам на чолі з Мурашком. Саме у комуні потрібно чекати другого пришестя Христа, котрий прийде за “своїми дітьми і піднесе їх на святу гору”. Була навіть здійснена спроба створення такої комуни — спочатку в с. Навецькому, під яким Мурашко придбав 700 десятин землі, потім — на хуторі Заречиці Дубовецького повіту, куди почали з’їжджатися у середині 30-х років прихильники Мурашка з окремих місць Полісся і Волині. Однак секта проіснувала недовго. Після 1939 р., коли І.Мурашко знову еміґрував, у Західній Україні залишилося всього декілька десятків його прихильників.

До початку 40-х років XX ст. більшість п’ятидесятницьких сект (ми назвали лише основні) у Східній і Західній Україні припинила існування. Деякі з них влилися у більш організовані течії християн віри євангельської та християн євангельської віри.

Наймолодша пізньопротестантська течія, поширена переважно у Західній Україні, — єговізм, або течія свідків Єгови. У 1884 р., у штаті Пенсільванія (США) колишній адвентистський проповідник Чарльз Руссель створив Товариство дослідників Біблії (з 1931 р. — Товариство свідків Єгови) і почав видавати журнал “Вартова Башта”. Як і будь-який творець нового вчення, Руссель виступив з палкою проповіддю перегляду усталених догматів та очищення істинної віри, повернення до раннього християнства. За Русселем, Лютер та інші реформатори так і не зуміли до кінця довести радикальне оновлення християнства, а післяреформаційна епоха ще більше відійшла від справжньої віри. Цією вірою повинно стати єговістське вчення.

Дійсно, догматика і культ свідків Єгови багато у чому нагадують ранньопротестантську раціоналістичну традицію. Так, вони заперечують Трійцю (і у монотеїзмі найближаються до іудаїзму). Бога-Отця сповідують як Бога-Єгову: Він — джерело життя, творець усього видимого і невидимого, всемогутній і наймудріший. Єгова — засновник універсального етичного закону, уособлення найвищої моральності. Христа безпосередньо створив Єгова.