Відомості про започаткування єговізму в Україні дуже суперечливі. По суті, до останнього часу вивчення його історії зазнало найбільших перекручувань та авторського суб’єктивізму. Дослідження, присвячені течії, були спрямовані не на пошуковий процес, а на “викриття антикомуністичної суті” єговізму чи щось подібне. Певний внесок у “викриття” зробила релігійна література — не лише православна чи греко-католицька, а й протестантська. Хоча існують і об’єктивні труднощі, яких обов’язково зазнає дослідник течії. Оскільки свідків Єгови в Україні переслідували, вони діяли підпільно, а їхне керівництво приховувало будь-яку конкретну інформацію, фактичного матеріалу майже не накопичено.

Реґіон започаткування єговізму в Україні — це Галичина, Закарпаття, Буковина, менше Волинь. Першими свідками Єгови стали еміґранти, які, побувавши у США, повертались прихильниками течії. Початок їх діяльності припадає на 1920-1921 роки. Відомі перші пропаґандисти єговізму — Антін Войцехівський, Йосафат Боруцький, Павло Мащук, Михайло Опонюк, Федір і Микита Білинські та ін. Невеличкі громади почали утворюватися у 1922-1925 роках. До них входили переважно українці, хоча були поляки, німці, здебільшого — з селян та міської бідноти. У Галичині зосередилось 60-70% громад. На Львівщині — у селах Сугрові, Жукові, Вутові, Підлісках, Середпільцях, Пирятині, Добрянах, у м. Львові, Ходорові, Дрогобичі. На Станіславщині — в Гнильчі, Яблонівці, Підгайцях, Рашкові, Долині, Вигоді, Рожнятині.

У 20-х роках свідків Єгови у Західній Україні підтримували єдиновірці з США завдяки постійним приїздам єговістських емісарів. Однак головну роль тут виконало функціонування європейських філій Товариства: у Цюріху, Берні, Лондоні. 1926 року відкривається філіал у Маґдебурзі, що особливу увагу приділяє східноєвропейському реґіону, у 1927 р. — у Берліні, де, почала працювати перша в Європі єговістська радіостудія. Безпосередній вплив мала і польська філія у Лодзі. На Закарпатті перші єговістські групи з’явилися 1921 року. Тут діяв бруклінський місіонер І.Шафар — представник крайового бюро, що існувало у Словаччині. На Буковині течію підтримували єдиновірці з Бессарабії, де перші громади виникли у 1924-1925 роках внаслідок діяльності румунської філії Бруклінського центру.

Численні опікуни і місіонери спричинили існування в 20-30 роках у Західній Україні різних, іноді ворогуючих між собою єговістських угруповань, частина з яких навіть не підпорядковувалася Брукліну.

Безперечно, найбільша кількість віруючих належала до громад, що входили до структури Товариства свідків Єгови. Вони були складовою частиною Крайового бюро (керівники — В.Шейдер, Л.Маковський, А.Рашка), яке діяло у Польщі та Західній Україні під назвою Товариства дослідників Св. Письма (або, за польською транскрипцією, бадачів Св. Письма). У структурі польського бюро у 1925 р. відкривається філіал у Львові (філіал Відділу крайового на кресах), який очолювали Л.Кіницький та М.Струк. Наприкінці 20-х років філіал налічував 70 громад, найбільші з них діяли у Львові, Перемишлі, Луцьку, Станіславі, Рівному, Холмі, Коломиї, Калуші, Бучачі, Рогатині, Стронятині, Сарнах, Дрогобичі, Бориславі, Радехові, Сокалі, Самборі [23].

В опозиції до Бруклінської корпорації було декілька єговістських угруповань. Перше — Вільні дослідники Св. Письма (виникло у 1927 р.), яке висловлювало незгоду з нововведеннями наступника Русселя — Й.Руттерфорда. Вільні дослідники організували Крайове бюро у Кракові під головуванням А.Стаха, яке поширювало проповідь єговістського вчення у Малопольщі та Галичині.

Ідейну спільність з цим угрупованням мало Товариство прихильників руху Єпіфанії. Воно виникло у 20-х роках серед єговістів Швеції, знайшовши чимало прихильників у Польщі й Західній Україні. Засновник руху — Р.Джонсон — також виступив як ідейний опонент Й.Руттерфорда та продовжувач “чистоти раннього вчення свідків Єгови”.

У близькій співпраці з рухом діяло Товариство прихильників Христа, яке очолили колишній греко-католицький священик Д.Хомяк, а також Г.Литвин. Це відгалуження складалось тільки з українців і діяло не лише у Галичині, а з середини 30-х років і на Волині — у Володимир-Волинському, Луцькому, Ковельському повітах. Особливістю прихильників секти було уявлення про Ісуса Христа як її найпершого керівника, а також визнання переваги Нового Заповіту над Старим.

Четвертим опозиційним, стосовно Брукліна, єговістським угрупованням у Західній Україні був Комітет оборони науки вірного слуги, очолюваний М.Костиною, котрий видавав часопис “Голос правди” українською та польською мовами [24].

Однак названі секти мали незначну кількість прихильників і поступово майже повністю увійшли до Товариства свідків Єгови. Це, мабуть, і дало йому змогу, незважаючи на нелеґальний статус, організувати в Західній Україні мережу громад, хоч і невеликих. Своє вчення свідки Єгови поширювали, насамперед, у формі друкованої продукції. Це, зокрема, часописи “Вартова Башта” (українською та російською мовами), “Сіонський вісник втіхи” (українською та польською). Україномовних брошур і листівок, за нашими підрахунками, у 20-30-х роках було привезено (з США, Німеччини, Польщі) близько тридцяти найменувань. Ще більше видань поширювали польською, російською та німецькою мовами. Така широкомасштабна пропаґанда, а також невтомне місіонерство, “особисті свідчення” віруючих виконали головну роль у подальшому існуванні течії в Україні.

Звичайно, палітра пізнього протестантизму наприкінці XIX - першій половині XX ст. не обмежується названими течіями і сектами. На західних теренах України у цей період існували окремі