Чільне місце у діяльності баптистських церков в Україні до 1929 р., (у Західній — до 1939 р.) посідала релігійна освіта молодих віруючих. Ще у 1905-1917 роках у Петербурзі створюють біблійні курси для служителів помісних церков, де вчилися віруючі з України (наприклад, майбутній голова Всеукраїнського союзу А. Костюков). Радо приймала їх богословська семінарія у Лодзі (діяла з 1909 р.), що була тоді чи не найголовнішим навчальним протестантським центром у Східній Європі. Її закінчило чимало баптистів (М. Тимошенко, П. Дацко, Б. Хомяк, З. Павленко, П. Кравченко, Є. Гриненко, В. Єфимович, Г. Домашовець), з якими пов’язана історія вітчизняного євангельсько-баптистського руху — і в Україні, і в діаспорі.

Випускник Лодзінської семінарії З. Гавриленко у 1922 р. організував короткострокові курси на хуторі Петроострові Єлизаветградського повіту. Подібні курси діяли також у багатьох місцях України. 1920 року відкрився євангельський студентський гурток в Одесі. У с. Миколаївці на Сумщині біблійні лекції читав І. Каргель, переважно у сільській аудиторії, викладаючи догматику, гомілетику, екзеґетику та есхатологію. З 1927 до 1929 років діяли стаціонарні Біблійні курси у Москві. Перший (і останній — аж до 1968 р.) набір курсантів складався з п’ятдесяти слухачів, з них дванадцять студійців — з України. Тут молодь вивчала історію християнської церкви, вступ до Старого і Нового Заповітів, життя і працю апостолів, методику євангелізаційної та виховної роботи. Велику увагу в системі релігійного навчання і виховання у баптистській церкві приділяли також налагодженню мережі недільних шкіл, реґентських і кореспондентських курсів, гуртків співу, шиття, малювання, народних промислів тощо.

У перші періоди у протестантському середовищі України працювало чимало осіб з ґрунтовною освітою та досвідом закордонного навчання, що сприяло високому рівню баптистської проповіді. Серед них — В. Марцинковський, уродженець с. Дермань у Західній Україні, випускник історико-філологічного факультету Петербурзького університету, гімназійний вчитель, видатний фахівець з єврейської та арабської мов, секретар християнського студентського руху в Росії, палестинський паломник, автор багатьох богословських праць. Це й Б.Бушило — колишній студент Одеської духовної семінарії, згодом випускник медичного інституту, редактор журналу “Друг”; В. Биков — випускник Петербурзького політехнічного інституту, директор школи в колонії Олександеркроне, потім викладач реальних училищ у Таврійській губернії; М.Висоцький з Одеси — відомий композитор, автор духовних пісень; П.Дацко — викладач, поет, критик; Л.Дзекун-Малей — баптистський діяч з Полісся, викладач та інспектор шкіл ; П.Іванов-Клишніков — випускник юридичного факультету Московського університету, адвокат з Євпаторії та ін. Один з піонерів руху — В.Павлов — не мав вищої освіти, однак вільно володів понад двадцятьма іноземними мовами, займаючись плідною перекладацькою роботою. Після 1929 р. більшість баптистських лідерів України були репресовані або еміґрували за кордон, і це, безперечно, нанесло значну шкоду культурному рівню братства. У післявоєнний період баптистам України треба було знову формувати освічені кадри, відновлювати професійне керівництво. Однак внаслідок неофіційної заборони стосовно прийняття протестантів у вузи, яка існувала у Радянському Союзі, а також через неможливість відкриття власних навчальних закладів середнього і вищого зразка, успіх цього завдання був малоймовірний.

Вивчення історії баптизму неможливе без звернення до євангельського християнства, яке, на відміну від інших протестантських течій, виникло саме у Росії. Євангельське християнство започаткували аристократичні кола Петербурґа, стурбовані зростанням індиферентизму серед російської інтеліґенції у другій половині ХIХ ст. Під впливом проповідей англійця, лорда Ґренвілла Редстока (тому спочатку прихильників називали редстокістами), котрий прибув сюди, у середині 70-х років ХIХ ст. створено перший євангелізаційний гурток. Його членами стали засновник згадуваного вже Товариства заохочення духовно-етичного читання Василій Пашков, висланий у 1884 р. за свою діяльність з Росії; наближена до царського двору особа, граф Модест Корф, висланий разом з Пашковим; німецький богослов, доктор філософії Фрідріх Бедекер; колишня придворна дама, потім активна діячка євангельського руху Єлизавета Черткова; княгині Н. та С. Лівен, В. Гагаріна, граф А. Бобринський та ін. Гурток займався місійно-біблійною, філантропічною, видавничою діяльністю, проповідував Слово Боже у середовищі робітників (для них видавали журнал “Російський робітник”), службовців, значно менше селян, розповсюджував духовну літературу і фінансував місіонерські поїздки зарубіжних протестантських діячів по Росії.

У віросповідному плані євангельські християни дотримувались засад загального баптизму: можливість спасіння всіх людей, котрі увірували в Христа; спасіння, за ними, дає людині Бог без будь-якого зовнішнього сприяння. Основні відмінності євангельських християн від баптистів стосувалися церковної організації та культу. Перші мали демократичніший релігійний інститут, не наполягали на міцній дисципліні та жорсткій реґламентації внутрішнього життя у громадах. Якщо у баптизмі обряди хрещення, євхаристії, шлюбу здійснював тільки офіційно обраний пресвітер, то в євангельсько-християнських громадах це міг робити будь-який віруючий за дорученням єдиновірців. Якщо у баптизмі утвердилася практика так званого закритого причастя, до якого допускали віруючих тільки після обряду хрещення, то євангельські християни дотримувались відкритого причастя. У ньому брали участь всі, хто увірував у Христа як власного спасителя. Культ євангельських християн був ще простішим, ніж баптистський; пресвітер здійснював не наглядацьку, а виховну функцію. Однак все це часткові відмінності. У головному — віровченні — баптизм та євангельське християнство були спорідненими течіями. Не випадково до 1917 р. вони, по суті, об’єднали свою діяльність, а з 1944 р. діяли у колишньому СРСР як єдина церква.

В Україні євангельське християнство не мало такого поширення, як на півночі Росії. У другій половині ХIХ