Подібна доля спіткала і господарську ініціативу протестантських громад, “комунарство” яких більшовицька пропаґанда спочатку використовувала як приклад в агітаційних кампаніях за колгоспний рух, подаючи релігійні комуни як взірці колективної комуністичної праці. При Народному комісаріаті землеволодіння у 1921 р. була навіть створена комісія (Оргкомсек) з переселення євангельських християн, баптистів, старообрядців та ін. на вільні землі, а точніше у найменш розвинуті реґіони Росії, туди, де потрібно було піднімати сільське господарство. У зверненні комісії йшлося про намагання уряду “закликати до творчої земельної праці ці народні, переважно селянські та ремісничі, так звані сектантські маси, вже організовані у свої громади, що добре один одного знають, об’єднані кожне в своїй течії єдиним прагненням, які зарекомендували себе особливою працездатністю, чесністю, виконавством, прямотою і щирістю… Наркомзем чекає, що сектантські громади виконають свій обов’язок… примірним працелюбством, будовою взірцевих господарств, піднесенням рівня сільськогосподарського виробництва на потрібну висоту”. В обмін на це обіцяли, “що за їхнє вчення ніхто ніколи нікого не буде переслідувати” [30].

Однак 1929 року ці господарства спішно розформовують: адже будь-яка нерелігійна діяльність протестантів була заборонена. Тобто комуна могла залишитися, але будуватися не на релігійних, а на “комуністичних” засадах, об’єднуватися не навколо церковного активу, а партосередку. Оскільки ж, за статутом ВКП(б), одночасне перебування у партії та релігійній громаді було несумісним, то віруючим залишалося або відмовитися від віри, або бути готовими до заслання. Значна кількість протестантів встигла еміґрувати. Це зробили, завдяки матеріальній підтримці єдиновірців з-за кордону, менноніти (за винятком тих, котрі під впливом закликів Оргкомсеку виїхали у Казахстан, Сибір, Поволжя). Впродовж 30-х років в Україні не залишилось жодної меннонітської громади, зате вони значно поповнились, збільшуючи кількість місцевих фермерів, у Північній Америці. Євангельські християни і баптисти змушені були у більшості перейти на нелеґальний статус. Таким чином, основна кількість протестантських осередків в Україні у 1929-1933 роках припинила своє існування.

Появу пізнього протестантизму в Україні, безперечно, підготували попередні протестантські впливи, раціоналістичні та пієтичні рухи. Ідейно-догматичний, культово-побутовий зміст баптизму, подекуди й євангельського християнства, наприкінці ХIХ - першій чверті ХХ ст. ще зв’язаний з духовними традиціями корінного населення. Водночас — це вже течії західного зразка, пробуржуазної орієнтації. Пізній протестантизм переводить живу релігійну творчість, самобутність общинного життя у догматичні та інституційні межі, засвідчуючи своїм прикладом логіку еволюції будь-якої секти (якщо вона життєздатна) або релігійного руху у церкву.

Цей процес спостерігається й в інших пізньопротестантських течіях, які виникають після євангельського християнства та баптизму і також зв’язані з пієтичними модифікаціями ХIХ-ХХ ст.