Пошуки цього (безперечно, у духовному розумінні) блаженства як результату абсолютної впевненості у власному спасінні, отже, і нового, неподібного до всього попереднього життя, стали головним мотивом масових релігійних рухів у XVIII і XIX ст. Ці рухи мали великий вплив на духовне життя не лише Західної, а й Східної Європи і, по суті, визначили риси сучасного протестантизму.

В Україні пієтизм виконав особливу роль і також на релігійно-філософському та культовому рівнях. На першому він став одним із чинників просвітницьких тенденцій, нових культурних процесів, а згодом — розвитку ідей містицизму та Богошукання. На другому підготував ґрунт так званому малоросійському штундизмові й усьому пізньому протестантизмові.

Значна роль у проникненні пієтизму в Україну належить німецькому місту Галлє, де працювали один із головних ідеологів руху благочестя Авґуст Франке та плеяда видатних європейських протестантських філософів й учених. Франке перший спробував втілити ідеали просвітницького пієтизму, створивши своєрідний культурно-освітній центр у Галлє, відомий під назвою “Сирітський дім”. У ньому містилися декілька шкіл різних ступенів і типів (зокрема, для бідних), гуртожитки і комплекси закладів побуту (аптека, пральня, їдальні, навіть броварня) для студентів та викладачів, різні філантропічні організації. Гордістю центру була бібліотека, в якій, зокрема, знаходиться чимало українських видань і не тільки релігійного змісту. Особливо цінною є збірка українських рукописів, серед яких зберігся універсал гетьмана Івана Скоропадського. Крім цього, у Галлє існував чи не найпотужніший у тодішній Європі друкарсько-видавничий комплекс, до якого входили паперова фабрика, книжкове видавництво, редакції періодичних видань, штат редакторів та перекладачів. У його часописах “знаходимо чимало — і то не лише церковно-політичних, а й загально-політичних — відомостей про Україну... Деякі звістки приходять безпосередньо з України”5.

Пропаґандистська діяльність “Сирітського дому” охоплювала Східну Європу, у тому числі Україну. Сам Франке активно студіював слов’яно-руську мову (до речі, за граматикою Мелетія Смотрицького) і був першим автором слов’янських перекладів окремих творів Мартіна Лютера та власних праць. Авґуст Франке фінансував переклади біблійної літератури чеською (наприклад, Новий Заповіт 1709 р. та Біблія 1722 р.), польською (Біблія кінця XVII ст.), угорською мовами, а також друк цими мовами підручників та словників. Саме він розпочав (однак через смерть не завершив) працю над російським перекладом Біблії та створенням німецько-російського словника, підручників з російської мови. Для цього Франке послав до Києва та Петербурга німецьких учених — філологів, бібліїстів, які почали перекладацьку діяльність безпосередньо у Росії. На думку Дм. Чижевського, “з цим стремлінням зв’язаний і сам характер пізніших галльських видань. Пієтисти хотіли... посилити “євангеличні” елементи східного християнства. Поширення Св. Письма та навчальної літератури були засобом для досягнення цієї мети.., для протестанта було самим собою зрозумілим, що поширення Божого Слова повинно провадитись для кожного народу в його власній, народній мові”6. Авґуст Франке доклав чимало зусиль для прийняття у своєму міні-місті багатьох учнів з України. При “Сирітському домі” у 1719 р. було відкрито спеціальне відділення слов’янських справ, з яким пов’язані сторінки життя і творчості багатьох видатних українських мислителів XVIII ст. — представників київської школи.

Паралельно з просвітництвом Франке на початку XVIII ст. посилюється діяльність містично-культового крила німецького пієтизму, прихильників Якова Шпенера. Один із засновників пієтизму, Шпенер ще у 60-х роках XVII ст. проводив у Франкфурті-на-Майні публічні благочестиві бесіди, закликаючи віруючих відходити від офіційного лютеранства і організовувати гуртки “святих”, “благочестивих християн”. На зламі XVII-XVIII ст. ці гуртки стали вже масовим явищем у Німеччині, отримавши назву братств штундер (від нім. — година, звідси — штундизм). Це були пієтичні групи, члени яких щодня у певну годину збиралися поза церквою для колективного читання Біблії. З такою ж методичністю вони проводили релігійну та позарелігійну діяльність, дотримуючись аскетичного способу життя, ідеалів загальної рівності та братерства. Якщо просвітницький пієтизм притягував до себе переважно освічених осіб з гуманістичними та вільнодумними переконаннями, то члени штундер-братств неґативно ставились до світських інтересів, вирізнялися особливою релігійною побожністю, нетерпимістю і навіть фанатизмом, найбільше впливаючи на нижчі соціальні верстви.

В Україну ідеї пієтизму потрапили спочатку в їх філософсько-просвітницькому варіанті. І, як за часів Реформації, мали вплив на культурне середовище, навіть на деяких представників кліру, які розуміли приреченість православ’я в його відмові від передової думки, радикальної церковної реформи.

Загалом, можна впевнено стверджувати, що протестантські ідеї продовжували впливати на освічену еліту в Україні впродовж усього XVIII ст., хоча, безперечно, інституційно конфесія (за винятком німецьких церков) у цей перехідний період втратила свій статус. Вплив протестантських ідей спостерігався у вузькому прошарку інтелектуалів, які, з одного боку, успадкували реформаційно-ренесансну традицію братчиків, полемістів, острозьких гуртківців, з іншого — продовжували культурні зв’язки з Європою. У другій половині XVII ст. не була втрачена і прозахідна політична орієнтація частини козацької старшини, окремих представників православного кліру. Безперервність еволюційного процесу в історії протестантизму очевидна. Але в умовах XVIII ст. його ідейна традиція в Україні могла виявлятися тільки приховано. І хоча йдеться про окремі епізоди, факти і постаті духовної історії XVIII ст., вони достатньо красномовні й при глибокому аналізі демонструють певну тенденцію.

Зазначимо насамперед, що на початку XVIII ст. знову активізувалися економічні та культурні контакти України з європейськими державами. Серед них першість посідає Німеччина. “...серед європейських країн, які сповідували