Найпопулярніший з них — слов’яно-руський переклад праці Іоґанна Арндта “Чотири книги про правдиве християнство”. У перекладі Тодорського, що вийшов друком у Галлє 1735 року (два томи, обсяг 1426 стор.), твір називався “Чтири книги о истинномъ христіянствъ...” Праця уже була відома в Україні, однак у латиномовному варіанті. Переклад Тодорського відкривав її широким освіченим колам.

Серед інших праць Тодорського, що вдалося знайти Чижевському, є переклад ще одного твору Арндта “Біблійне навчання” — “Наставленіе къ священному писанію или увъщаніе о чтеніи священного писанія...” (зроблений до 1735 р., вийшов у Галлє анонімно обсягом 48 стор.; знайдено три примірники). Переклав він й працю А.Франке “Правила ранньохристиянського життя” — “Ученіе о началъ христіянскаго житія содержащоеся в четырехъ частяхъ...” (вийшов у Галлє у 1735 р. обсягом 104 стор.; знайдено один примірник). Переклади вирізнялися творчим опрацюванням первинного матеріалу, виступаючи доволі самостійними авторськими творами. Це ще більшою мірою стосується трьох, недавно знайдених перекладів Тодорського: “Писанію святому согласующоеся наставленіе къ истинному познанію и душеполезному употребленію...” (вийшов у Галлє у 1735 р. під псевдонімом проповідника Анастасія, обсягом 232 стор.; знайдено примірник), “Начало христіянскаго ученія во употребленіе и вь ползу всякому правовърному христіанину” (Галлє, 48 стор., рік невідомий; знайдено примірник), “Пять избранныхъ Псальмовъ царствующего пророка Давида...” (Галлє, після 1735 р., 36 стор.; знайдено примірник). Крім останнього, підготовленого церковно-слов’янською мовою спеціально для розповсюдження серед росіян (не лише в Росії, а й за кордоном, на замовлення священика православного приходу в Берліні Василя Щербацького, який доповнив переклад власним вступом), ці твори вийшли “типовою українсько-слов’янською мовою 18 віку або церковно-слов’янською мовою української редакції, цебто літературною мовою тодішньої України в тій її відміні, яку вживали в творах релігійного характеру”21.

Ориґінальність перекладів Тодорського полягає у тематичному поєднанні різних за жанром та споріднених у своєму ідейному спрямуванні уривків, що становлять продуману цілісність, нагадуючи одночасно західноєвропейські постилли та східнослов’янську повчальну літературу. Особливо показові “Начала христіянскаго ученія”. Текст містить невеликий протестантський катехизис (переклад малого катехизису А.Франке), шість канціоналів і похвальну молитву до Господа. У такому комплексі він постає самостійним твором, у якому кожна окрема частина — новаторська переробка німецького першоджерела. Так, у катехитичній частині особливу увагу привертає відмінний від ориґіналу підбір цитат з Біблії і — що найцікавіше — власний переклад цих уривків, а не наслідування німецького. У цьому простежується протестантський принцип самостійного тлумачення Біблії. Віршована частина перекладу, на думку Чижевського, за стилем настільки відрізняється від німецьких пісень і віршів, що може бути віднесена до українського поетичного бароко. Взагалі, поетичні переклади Симона мають неабияку цінність і для філологічного аналізу.

Ориґінальний творчий підхід Тодорського виявився у його участі у створенні так званої Єлизаветинської Біблії. Хоча працю виконували вже у Росії (вийшла друком 1751, у доповненому варіанті — 1754 року) на замовлення православної церкви, однак Симон і тут використовує свій філологічно-критичний метод. Тільки той факт, що його прізвище не було згадане серед “тлумачів”*, врятувало вченого від багатьох неприємностей: Єлизаветинська Біблія користувалася недоброю славою серед православного кліру.

Однак повернімося до протестантських перекладів Тодорського. Головний зміст цих творів полягає у розгорнутій арґументації висхідної пієтичної ідеї радикального оновлення релігійного життя і релігійної думки. Це оновлення бачиться, насамперед, у відмові від церковної схоластики, у проповіді внутрішньої, чуттєво-особистої побожності. Остання передбачає відновлення втраченого безпосереднього зв’язку людини з Всевишнім, повернення до живого Бога, якого умертвили формалізовані церковні приписи та система обрядовості. Не випадково переклад твору Арндта Тодорський адресує “христолюбивому читателю”, вбачаючи своє завдання у тому, щоб “истинное богочтеніє въ сердцахъ человъческихъ размножити”. У передмові до перекладу Тодорський висловлює занепокоєння станом сучасного церковного життя: “Христомъ і словомъ его хвалятся и величаются, но житіє весма нехристиянское проводжают... таковое безбожное житіє причину мнъ подало къ писанію книги сея, дабы всякъ возмоглъ въдати, въ чомъ истинное христіянство состоится, сієсть, въ показаніи истинния, живия и дъиствлителнія въри, чрезъ нелицемърное благочестіє,.. но дабы і пребывали въ Христъ, і Христосъ въ насъ. Такожде дабы всякъ въдалъ, тако истинному покаянію истреба зъ внутрняго основанія сердечнаго происходити; потреба сердцу, уму, и чувствамъ премънитися... ”22.

Тут, здавалося б, суто богословська ідея сповнюється особливим етичним змістом: оновлення релігійного життя неможливе без духовного переродження (у пізньопротестантській стилістиці — освячення) людини. Однак у підтексті самої ідеї, як і в усьому протестантизмові, містяться суперечливі начала. З одного боку, духовне оновлення людини неможливе без її гуманістичного самоутвердження, виходу у реальній світ і звільнення від будь-якого примусу — і пієтизм наполягав на активній життєвій позиції особи, її самоцінності й самоутверджуваності. З іншого боку, посилення релігійної побожності вступило у суперечність зі “світом”. Тому пієтизм одночасно вимагав аскетизму особистого життя людини, її виключно релігійного пізнання, яке можливе тільки у Біблії, а в суспільному плані — тотальної християнізації всіх ланок соціального буття. Ранній пієтизм акцентує на першому висновку, пізній — на аскетизмі та всеобмеженні.

Симон Тодорський поділяв позиції ранньопросвітницького пієтизму. У своїх перекладах він постає прихильником реформи православ’я, його розриву із мертвою схоластичною думкою, відмови від клерикального імперативу, формалізації релігійного почуття. Адже, як вважав мислитель, “истинное христіянство состоится не в словесахъ