Саратові. За фахом Фесслер — філософ і мовознавець (автор “Історії Угорщини” і трактату “Ступені пізнання”), а також, як і більшість пієтистів, знавець єврейської мови і культури. Цікаво, що саме у Львові 1783 р., будучи університетським професором східних мов і старозавітної герменевтики (тлумачення давніх текстів), Фесслер вступає в масонство. Ймовірно, тут була одна із перших лож на теренах України. Прихильниками Фесслера стали львівські вчені Лодій, Балуг’янський, Орлай, Бек, Павський, Ветринський, які згодом переїхали у російську столицю. Ці діячі — представники ранньої течії у масонстві, яка прагнула утримати цей рух від сумнівного міфологізму та сповідувала чимало передових політичних й філософсько-раціоналістичних ідей. Так, під час викладацької роботи у Петербурзькій духовній семінарії Фесслера звинуватили у тому, що “хотів поширювати між учнями социніанське вчення, і хто читав третю частину його рукопису під заголовком “Критична історія масонства”, той не буде сперечатися, що його справедливо звинувачували у лжевченні”30.
Відомостей про ранні масонські ложі в Україні дуже мало, бо, зрештою, і сам рух тут не отримав особливо розвинутих форм. До нас дійшли тільки назви деяких з них. Це, наприклад, ложа “Безсмертя” у Києві (заснувало у 1784 р. офіцерське товариство), ложа у Немирові на Волині (назва невідома, 1785), “Мінерва” у Кременчузі (1785), “Розсіяна темрява” у Житомирі (1787), “Жіноча ложа” у Житомирі (1787, складалася лише з жінок; головою ложі, або, за масонською термінологією, майстром стільця була аптекарка Вацлова)31, ложа “Трьох колон” у Києві (1788; майстер стільця — Еллізен, колишній студент Фесслера у Львові), ще одна ложа у Кременчузі (назва невідома, 1789; майстер — колезький асесор Білоусов)32.
Розвиток масонства припадає на початок XIX ст., період особливої моди на західноєвропейські теорії та революційно-романтичний ентузіазм. Свої ложі у цей період відкрили в Україні два основних масонських об’єднання Росії — союз “Астреї” і союз “Великої Провінційної Ложі”, побудовані на засадах німецького і польського масонства, найбільш пов’язаних з релігійною філософією. Союз “Астреї” створює ложі у 1817 р. — у Феодосії (ложа “Іордан”; майстер — Фелікс Лагоріо) й Житомирі; у 1818 р. — у Києві (“Об’єднання слов’ян”; майстер — Росцішевський, потім суддя Харлинський), Полтаві (“Любов до істини”; майстер — Новіков), Харкові (“Сонце, що сходить”), Кам’янці-Подільському (“Озирис до полум’яної зірки”; майстер — лікар Дамер), містечку Буцневичі на Поділлі (“Мінерва”, серед офіцерів), Рафалівці на Волині (“Увінчена доброчесність”, також серед офіцерів). Союз “Великої Провінційної Ложі” відкриває осередки в Одесі: ложі “Евксінського понту” (1817) та “Трьох царів природи” (1818).
У політичному плані масонство стало моделлю перших революційних організацій у Росії. Саме з нього виріс рух декабристів. У ідейному плані — формою протидії духовній реакції, опозиції (хоч масонство мало переважно міжконфесійний характер) православній церкві як оплотові царату. Не випадково у масонському русі брали участь прогресивні діячі, представники культури. Членами лож у Петербурзі були українці Семен Гамалія, Петро Лодій, художник Йосип Олешкевич. В Україні — приятель і біограф Григорія Сковороди Михайло Ковалінський. Твори Сковороди теж “вперше видрукували масони. Маємо відомості, що Сковорода сам ставився до всяких спроб організації “сект”, як він висловлювався, неґативно. Але твори Сковороди, безсумнівно, належали до масонської літератури”33. Членами масонських лож були і такі видатні постаті вітчизняної культури як Іван Котляревський та поет Петро Гулак-Артемовський.
Для історії протестантизму діяльність масонських лож, хоч і опосередковано, але має певну цікавість. Ґрунтуючись на суміші західноєвропейських (переважно німецьких) містичних та пієтичних учень, масонство сприяло поширенню багатьох протилежних щодо офіційного православ’я поглядів. Серед них — ідеї нецерковної, неофіційної віри, духовного життя, вільного від формальної обрядовості та аскетичної християнської моралі. Хоча масонство захопило передусім привілейовані верстви, однак підготувало важливі зміни у внутрішній політиці російського царату. Ці зміни у XIX ст. мали вже безпосередніший вплив на розвиток релігійних процесів у народному середовищі в Україні. Йдеться, насамперед, про Бблійне товариство, біля джерел якого — і в Європі, і в Росії — також стояла культурно-просвітницька частина масонів. Російське біблійне товариство як філія Британського товариства* було засноване у 1813 р. у Петербурзі і невдовзі відкрило свої відділення у багатьох містах України: у 1815 р. — у Кам’янці-Подільському, Харкові, Сімферополі та Феодосії, 1817 — Києві, 1818 — Полтаві (тут активним діячем Товариства був Іван Котляревський, а самій філії вдалося проіснувати до 1830 р.), 1819 — Острозі, Чернігові, Херсоні, Одесі (у Маріуполі було відкрито співтовариство сприяння Товариству), у 1820 р. — Херсоні та Молочних Водах.
Віце-президентом відділення у Харкові був виходець з української слобідської старшини (колишній губернатор і майстер масонської ложі “Теоретичний градус” у Орлі) Захар Карнєєв, котрий у 1817-1822 роках обіймав посаду куратора Харківської шкільної округи і проводив євангелізаційну проповідь серед молоді. Його зусиллями тут у 1821 р. створено Студентське біблійне товариство, основу діяльності якого віце-президент бачив у тому, щоб “поєднати тілесну освіту з євангельською, без якої не може існувати справжнє просвітництво”34. Подібні прояви спостерігалися і в Одесі, де у 1818 р. на базі світського Рішельєвського ліцею було створено Дитяче біблійне товариство, яке займалося релігійним навчанням юнацтва35.
Основна мета Російського біблійного товариства полягала у перекладі Біблії мовами народів імперії та її безпосередніх сусідів. Хоча російський переклад суворо заборонив Священний Синод, завдяки зусиллям світських членів товариському комітетові вдалося отримати царський дозвіл і на це видання. Впродовж 1818-1820 років побачили світ російські Євангелія, Дії і Послання апостолів. У