Діяльність Товариства підготувала деякі зміни у культурному житті України, у черговий раз викристалізовуючи давню мрію про національну Біблію. У середині XIX ст. її спробував здійснити інспектор Ніжинського історико-філологічного інституту Пилип Морачевський, чернігівський дворянин, вихованець Харківського університету, поет і прозаїк, викладач мов у Луцьку, Кам’янці-Подільському, Ніжині. Впродовж 1860-1865 років він переклав українською мовою Новий Заповіт і Псалтир, відчайдушно намагаючись отримати дозвіл на їх друк і у Священного Синоду (збереглося листування Морачевського з митрополитом петербурзьким і новгородським Ісидором), і в різних державних закладах. У зв’язку з цими спробами він знайшов чимало прихильників серед наукових кіл Росії, однак їхні спільні кроки також виявилися безрезультатними: церква наклала рішуче вето на працю Морачевського. В архіві Імператорської академії наук, що знаходиться в Петербурзі, міститься чимало документів, у яких засвідчено високу оцінку перекладу Морачевського найавторитетнішими славістами Росії. Як писав академік І.Срезневський, “це один з кращих перекладів Євангелія на слов’янські наріччя... Немає сумніву, що переклад Євангелія Морачевського повинен зробити епоху в літературній освіті малоруського народу...”37. Сумний кінець справи Морачевського за тодішніх умов був закономірний.

Подібні спроби здійснювали вже за межами Росії. У другій половині XIX ст. вони переносяться на Західну Україну і в Європу. Так, у 1868 р. на сторінках львівської газети “Правда” з’являються (під псевдонімом Павла Ратая) дві україномовні “Мусієві пісні”, а згодом — український переклад Псалмів та “Книги Йова” Пантелеймона Куліша (1819-1897), відомого поета, мовознавця, культурно-громадського діяча України, члена Кирило-Мефодіївського братства. У 1869 р. “Книга Йова” знову у Львові виходить вже окремим виданням із авторською передмовою, а у 1871 р. з’являється його “Псалтир, або книга хвали Божої”. Наступні переклади Куліша друкуються у Відні: 1870 року виходить “Святе Письмо, перша частина Біблії”, “П’ять Книг Мусієвих” і переклад чотирьох Євангелій, зроблені у співпраці з Іваном Пулюєм. І хоча невдовзі Куліш вже мав повний переклад Біблії українською мовою (перший варіант якого у 1875 р. був знищений під час пожежі, однак знову відновлений майже на дві третини; після смерті Куліша цю працю завершив Іван Нечуй-Левицький), надрукувати йому за життя вдалося тільки окремі уривки. Переважно ті, що були розраховані на широку читацьку аудиторію і мали на меті початкову біблійну освіту народу, — друк Старозавітної апокрифічної книги (вийшов 1893 року у Коломиї), віршована переробка з “Пісні пісень” під назвою “Хуторянка, або співана хвала молодої перед весільними гостями, антична народна дивовижа” (1877; у чернівецькому альманасі “Руська хата”). Щодо основної праці — повного перекладу Біблії українською мовою, зробленого Кулішем за допомогою Пулюя і продовженого Нечуєм-Левицьким, — то вона змогла побачити світ лише у 1903 р. у Відні за кошти Британського біблійного товариства.

Після закриття його філіалів у Росії деяким євангельським місіонерам і впливовим сановникам — прихильникам протестантизму, вдається домогтися дозволу на відкриття Товариства розповсюдження Святого Письма (1863) і Товариства заохочення духовно-морального читання (організоване В.Пашковим у 1876 р.). Ці осередки, крім суто біблійних творів, широко популяризували релігійно-тлумачну та просвітницьку літературу, насамперед, для масового читача. Продовжуючи традицію попередників, вони опікувалися також розгортанням початкової освіти серед найбідніших верств населення (так звані ланкастерські школи), недільних шкіл та євангельських гуртків, де викладали основи релігійних знань і учень, альтернативних православ’ю, тобто переважно протестантських. Ця форма релігійно-просвітницької діяльності мала антицерковний характер. Більшість брошур, що розповсюджували товариства, друкували за кордоном, а з кінця XIX ст. — і в Західній Україні. Вони не мали чіткого конфесійного визначення (хоча зустрічаються і суто протестантські твори), однак критикували церковне вчення і культ. Ця література знайомила читача з життям та ідеями Джона Вікліфа і Яна Гуса, історією вільнодумства у Європі, подіями Селянської війни в Німеччині, а також з діяльністю демократичної еміґрації, яка інформувала світову громадськість про переслідування за віру в Російській імперії. З 80-х років XIX ст. в Україні з’являється чимало праць, присвячених народним релігійним рухам.

Атмосфера популяризації біблійно-духовних знань, орієнтація на піднесення освіти нижчих верств підготували появу подібної літератури (насамперед, невеличких книжок, так званих “метеликів”) українською мовою. Одним з перших “метеликів” стала “Граматка” Пантелеймона Куліша, що вийшла у 1857 р. У ній, окрім абетки і нескладних арифметичних завдань, містилася коротка історія України, уривки зі Святого Письма, молитви. Впродовж 1860-1862 років Куліш видав 39 різноманітних “метеликів” під загальною назвою “Сільська бібліотека”38. Для потреб народного просвітництва, зокрема періоду скасування кріпацтва, подібна література була дуже своєчасною.

Певну роль у розповсюдженні популярних брошур, Біблії та іншої літератури (співаників, молитовників, віршованих збірок) виконали книгоноші — добровільні, здебільшого з народу, аґенти біблійних товариств, а потім новостворених протестантських організацій, які