знайомили з релігійною літературою селян і мешканців міст. І робили це, незважаючи на “адміністративні переслідування, процеси, заслання і под., що, за російськими законами, загрожували всякій пропаґанді, зверненій проти офіціальної церкви”39. Завдяки книгоношам, твори українських письменників і мислителів (забігаючи наперед, зазначимо: у багатьох протестантських — баптистських, адвентистських, п’ятидесятницьких — українських родинах під час обшуків знаходили зошити з переписаними віршами Шевченка, Сковороди, цитатами з Котляревського, Куліша, Костомарова), а також численна продукція зарубіжних протестантських місій ставали надбанням широких верств.
Відзначені процеси, що відбувались у духовному житті України у XVIII - першій половині XIX ст., не могли не відбитися на свідомості й почуваннях соціальних низів. Зрозуміло, що ні вільнодумці-просвітники, ні члени масонських лож, ані навіть діячі біблійної освіти не здійснювали безпосереднього впливу на народні прошарки. Відстань між суспільною верхівкою і низами була такою значною, що її не вдалося подолати ні народницькому рухові, ні романтикам, ані кирило-мефодіївцям, хоча серед демократичної інтеліґенції було чимало вихідців із середньої й навіть нижчої верстви. Йдеться, безсумнівно, про вплив опосередкований, яким, зрештою, і є будь-який ідейний вплив, про формування духовних передумов нових релігійних рухів і чергового етапу еволюції протестантизму в Україні.
Здавалося б, XIX століття зайвий раз продемонструвало, що попри всі глибинні зв’язки із західною культурою Україна залишається все-таки самобутньою часткою Європи; що протестантизм так і не спромігся створити світогляд, який був би здатний протистояти православній духовності; що конфесія позбулася тут усіх підстав для подальшого існування. Однак після втрати шляхетсько-просвітницького адепта ідеї протестантизму “прориваються” знизу і знаходять нового прихильника — українського селянина, наймита, городянина, ремісника, які у XVI-XVIII ст. охороняли православ’я і знищували нововірчі церкви. У цьому, нібито нелогічному, повороті релігійної історії нас цікавить знову ж власне протестантизм, його феномен у подібних перетвореннях. “Взагалі ближча характеристика ідейного впливу протестантизму на підставі літератури, що її маємо, нелегка. А проте протестантський рух дуже важливий для правильної оцінки української народної релігійності”40. Безсумнівно, набуття протестантизмом, так би мовити, статусу “народної віри”, повинно було мати ґрунтовніші, соціально зумовлені підстави. Однак про це — у наступній лекції.
1. Философская энциклопедия. М., 1967. Т.4. С.253.
2. Покровский Н.Е. Ранняя американская философия. М., 1989, С.174.
3. Гулыга А. Кант. М., 1981. С.15.
4. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. С.163—164.
5. Чижевський Дм. Українські друки в Галлє. Краків; Львів, 1943. С.8.
6. Там же. С.9.
7. Литвинов В.Д. Ідеї раннього просвітництва у філософській думці України. С.114.
8. Ничик В. Феофан Прокопович. М., 1977. С.13.
9. Winter E. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Russlandkunde im 18 Jahrhundent. Berlin, 1953. S.439.
10. Чижевський Дм. Українські друки в Галлє. С.26.
11. Литвинов В.Д. Ідеї раннього просвітництва у філософській думці України. С.133.
12. Прокопович Ф. Духовный Регламент. К., 1823. С.74.
13. Родышевский М. О житии еретика Феофана Прокоповича // ЧОИДР. 1862. Кн.1. С.2.
14. Там же. С.4, 5.
15. Цит. за: Winter E. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Russlandkunde S.331.
16. Тихомиров Ф. Трактаты Феофана Прокоповича о Боге едином по существу и троичном в лицах. СПб., 1884. С.164.
17. Тихонравов Н.С. Московские вольнодумцы начала XVIII века и Стефан Яворский //Тихонравов Н.С. Сочинения. М., 1889. Т. 2. С.169.
18. Петров Н.И. Интимная переписка Ф.Прокоповича и Я.Маркевича //КС. 1882. Кн.2. С.498-508.
19. Карташев А. К вопросу о православии Феофана Прокоповича //Сб. статей в честь Дм.Ф.Кобеко. СПб., 1913. С.227.
20. Meitzsche E. Heinrich Milde. Leipzig, 1941. S.17-22.
21. Чижевський Дм. Українські друки в Галлє. С.19.
22. Чтири книги о истинномъ христіянствъ. Галъ. 1735. С.Н.
23. Там же. С.Г1.
24. Чижевський Дм. Українські друки в Галлє. С.23.
25. Чижевський Дм. Філософія Г.С.Сковороди. Варшава, 1934. С.181-209.
26. Милюков П. Очерки по истории русской культуры. Пг., 1916. Ч.2. С.109—117.
27. Новицкий О. Духоборцы. Их история и вероучение. К., 1882. С.211.
28. Там же. С.178; Сковорода Григорій. Катехизис або початкові двері до християнських чеснот. Торонто; Детройт, 1963.
29. Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. К., 1992. С.83.
30. Пыпин А.Н. Общественные движения в России при Александре I. СПб., 1885. С.307.
31. Пероговский В. Масонские ложи в Житомире //Киевлянин. 1879. №27. С.28-32.
32. Пыпин А.Н. Русское масонство. XVIII - первая четверть XIX в. Пг., 1916. С.501—534.
33. Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. С.81.
34. Багалей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет. Харьков, 1906. С. 20—33.
35. Пыпин А.Н. Русское библейское общество. 1812—1826 //ВЕ. 1868. Кн.5. С.267.
36. Цит.за: Чистович И. А. История перевода Библии на русский язык. СПб., 1899. С.245.
37. Цит. за: Науменко В. Ф.Морачевский и его литературная деятельность //КС. 1902. Кн.12. С.472, 476.
38. Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Лейпціг, б. р. С.200.
39. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. С.156.
40. Чижевський Дм. Філософія на Україні. Прага, 1926. С.47.