Найжвавіша меннонітська імміґрація почалася у XIX ст. Так, у 1802 р. в окрузі поселилося ще 65 родин, які закупили 11755 десятин землі й утворили дві колонії — Бурваль і Нижню Хортицю. У 1803 р. 150 родин приїхали у Бердянський і Мелітопольський повіти Таврійської губернії й поселилися на берегах ріки Молочні Води. Їм надали 120 тис. десятин землі. Ця друга хвиля меннонітської імміґрації відбувалася у період, коли царський уряд починав обмежувати іноземну колонізацію. У 1819 р. Олександр I припинив дію попередніх маніфестів. Однак щодо меннонітів він зберіг привілеї, надані їм раніше, і їх переселення в Україну продовжувалося до 40-х років XIX ст., навіть пізніше. Така прихильність до меннонітів цілком зрозуміла, оскільки серед них було вже чимало заможних господарів, осіб, які привозили з собою худобу, сільськогосподарські знаряддя, сортовий посівний матеріал, чимало мануфактури і готівки.

У 1803-1806 рр. на Молочні Води прибули ще 362 меннонітські родини, які заснували 17 нових колоній (Гальбштадт, Мунтау, Тенау, Лінденау, Ліхтенау, Фішау, Мюнстенберґ, Орлов тощо). Так виник Молочанський меннонітський округ. У 1803-1810 роках сюди переїхало ще 99 родин, у 1819 р. — 75, 1820 — 179, 1834 — 26, 1835 — 40 родин. У 40-х роках в окрузі налічувалося 43 колонії, що згодом отримали статус сільських населених пунктів з 995 самостійними господарствами і 68537 десятинами землі. У 1862-1866 рр. в окрузі було вже 57 колоній15.

У першій половині XIX ст. в Україні жваво розвивалися виробництво, нові сільськогосподарські та промислові галузі, торгівля. Формувався клас підприємців, купців-капіталістів. Маючи великий досвід роботи на землі, менноніти переважно займалися сільським господарством. Збільшення власних наділів, постійне придбання ділянок у нових місцевостях, зростання продуктивності праці в колоніях і добробуту колоністів — все це сприяло започаткуванню промислів, пов’язаних з переробкою сільськогосподарської продукції.

Темпи зростання меннонітської земельної власності були вражаючими. Так, на початку XIX ст. протестанти-імміґранти володіли 52 тис. десятин у Катеринославській, 263 тис. — у Херсонській, 214 тис. — у Таврійській губерніях. (Водночас у 1814-1827 роках вони отримували великі площі в сусідній Бессарабії). Вже у 1888 р. тільки в Маріупольському повіті Таврійської губернії їм належало 500 тис. десятин (з 650 тис., що мав весь повіт)16. Оскільки вільної землі стає менше, менноніти активно міґрують на південні та східні терени України, оселяючись на Харківщині, в Криму, на півдні Воронезької землі. У 1863-1866 роках 150 родин з України переїхали на Кубань, у 1880 р. 100 родин — у Туркестан. На початку ХХ ст. менноніти починають освоювати Сибір.

Паралельно з екстенсивним ростом меннонітської колонізації відбувався її інтенсивний розвиток. Значних успіхів у господарюванні менноніти досягли після скасування кріпацтва і з початком капіталізму на півдні Росії, завдяки надзвичайно інтенсивній праці та її раціональній організації, традиційно властивій вихідцям з Голландії та Німеччини. Згодом менноніти починають широко використовувати найману працю єдиновірців, а потім і місцевого українського населення. Своїми успіхами вони привернули увагу багатьох православних місіонерів, котрі змушені були віддати належне їх економічним досягненням. За оцінкою православного автора стосовно Херсонщини, “край цей перетворюється цілком у Німеччину... німці працюють на себе дуже і дуже багатіють. З них сотні й тисячі прийшли сюди злиднями, а тепер — багатії й землевласники”17. Інший спостерігач передає враження від побаченого у меннонітських поселеннях Таврійської губернії: “В’їжджаючи у колонії.., почуваєш себе нібито перенесеним в інший край. Побачене тут... різко протилежне побуту інших поселян. Поселення розміщені правильно, з достатніми інтервалами; ... між будинками... знаходяться фруктові сади, а близько поселень — лісові плантації... Будинки здебільшого кам’яні... Надвірні будівлі влаштовані відмінно і пристосовані до всіх потреб міцного господарства.., колонії... становлять, так би мовити, велику дослідну ферму і взірцеве господарство”18.

Звичайно, економічному зростанню меннонітів сприяла, передусім, широка моральна і фінансова підтримка царського уряду, який проводив своєрідний експеримент інтенсивного опановування нових земель і якнайшвидшого отримання з них прибутків. Безумовно, в іншій ситуації меннонітам не вдалося б у такий короткий період побудувати взірцеві господарства. Однак наведений факт водночас — підтвердження того, що за сприятливих соціальних (коли впроваджується вільне господарювання, підприємництво, існує приватна власність на землю і прагнення до економічного прогресу) і правових (насамперед, відсутність релігійних утисків) умов протестантський чинник міг стати фактором позитивних змін у господарській сфері. Зрештою, меннонітські колонії в Україні були повторенням економічного експерименту, що з XVII ст. започатковувався у деяких європейських протестантських країнах, призвівши до виникнення розвинутих капіталістичних держав. Розвиток цього експерименту в Україні стримувало кріпосне право, події ж 1917 року зробили його історично приреченим.

Швидкими темпами розвивалась у меннонітських колоніях і промисловість. Починаючи з 20-х років XIX ст. у них організовувались господарські товариства, які прагнули узагальнити набутий досвід: Товариство для удосконалення і розповсюдження сільського господарства, Товариство для поширення лісоводства, шовківництва і гуральництва, Товариство для удосконалення вівчарства, Товариство страхування від вогню та ін.

У реєстрах майна (а їх проводили щороку і надзвичайно скрупульозно), яким володіли менноніти