Безперечно, подібне вчення за умов духовної диктатури православної церкви у Росії було приречене на жорстоке переслідування. Еміґрувавши у Велике князівство Литовське, Косой не припинив своєї проповіді. Так, під час перебуванння у Білорусі та на Волині йому вдається об’єднати навколо себе нових однодумців, створити тут у 60-70-х роках ХVI ст. справжній осередок релігійного вільнодумства. На думку О. Клібанова, «діяльність соратників Косого після їхньої втечі… уявляється в руслі якоїсь місцевої організованої реформаційної течії» [47]. Відомо, що на Волині разом з Косим проповідував єретично-радикальні погляди серед місцевого православного населення його соратник Ігнатій, а також Мотовило, який мешкав у маєтках князя Костянтина Острозького і на його прохання підготував письмову відповідь на антиправославний твір католицького полеміста Петра Скарги. Про це, зокрема, дізнаємося з листа Андрія Курбського, котрий, звинувачуючи Острозького у підтримуванні зв’язків з Мотовилом, окреслює основні ідейні відхилення останнього від православного вчення, типологічно близькі поглядам «пожидовлених». Згадує Курбський ще про одного єретика, «Ивана многоученого», який також заперечував Трійцю, церковний інститут, іконовшанування, перекручував Новий Заповіт. Острозький йому (а може, й іншому єретикові, ім’я котрого не збереглося) доручив «преложити на польщизну лъпшаго ради выразумъніа» бесіду Іоанна Златоуста про віру, надію, любов [48].

Проповідями феодосіан захоплювалося чимало волинських православних шляхтичів. Це, наприклад, засвідчує список адресатів, з якими жваво листувався старець Артемій. Він, приїхавши на Волинь, порвав з колишніми однодумцями і став ревним захисником православної церкви, її вчення. Свої листи із роз’ясненням шкідливості єретичних ідей (і, що найцікавіше, на прохання самих адресатів розтлумачити «нову віру») Артемій надсилає Іванові Зарецькому, старості упітському. В листі до нього, датованому кінцем 60-х років, православний полеміст заперечує учення тих, хто «ко Моисейскому закону обратилися и вмъсто евангеліа десятисловіє проповъдають… и всъхъ святыхь богоносныхъ отецъ книгъ не пріемлють…» [49]. Проти єретичних учень спрямовані також листи Артемія до князя Чарторийського (кінець 60-х років), Євстафія Воловича (тоді ж), а також «Послание к Люторским учителям» і передмова до «Обличительного списания» (бл. 1570 року).

Окрему сторінку в історію полемічної літератури вписав Андрій Курбський, який з кінця 60-х до 1583 року мешкав на Волині (у Миляновичах під Ковелем), де створив культурно-освітній осередок. Одним із вагомих завдань цього осередку стала протидія впливові протестантських учень. Адже, як запевняв Курбський, Волинь була «мало не вся заражена язвой арианского учения» [50]. Стурбованість князя поширенням нововірства звучить в його численних листах, у багатьох перекладах, полемічних писаннях. В них, окрім звичних для релігійної полеміки образливих звинувачень на адресу «лжепророков», зустрічаємо цікаву конкретну інформацію. Наприклад, у перекладі твору «Повесть кратка о Симеоне Метафрасте» Курбський зазначає, що єретики не тільки проповідують серед православних («иискусные и ученые сих развращенных словес безчисленное множество во церквах божиих насъяно»), а й поширюють «повестеи множество» [51]. У посланні старцеві Вассіану Муромцеву Курбський дає оцінку деяким з цих творів: «Внимающи во всем переводу сему новому, не мало от язык верующих соблазнишася, и близ разума жидовскаго во всем мудръствующе Апостолских же и святыхъ всех уставовъ и законоположения ни слышати хотят, но паче хулят и ругаются им з жиды вкупе, яковы же есть от Лютора у них же аз сам видел библии Люторов перевод, согласующ по всему Скориным библием» [52]. Зустрічаємо у Курбського згадку про те, що єретики не обмежились волинською землею, а й «на подгорю соборы их волочатся тако же и во оных руских предълах» [53].

Взагалі антипротестантське спрямування має цілий полемічний корпус, що вийшов у другій половині ХVI ст. з православного середовища Волині. Крім уже згадуваних — це «Книга блаженного Иова Железо» (написана у 70-80-х роках ХVI ст. у період перебування Іова у Дубенському Воздвиженському монастирі; видана у Почаєві під назвою «Пчела Почаевская», 1884). Майже з тисячі сторінок твору, котрий є компілятивною збіркою полемічних статей, різних виписок на захист православ’я, збереглася невеличка частина [54]. Знайдено й кілька ориґінальних статей Іова, що не увійшли у цю збірку [55]. В них полеміст також відстоює засади православного вчення (статті «О почитании святых икон», «Поученя о Божестве» та ін.). Це — і книжиця «О единой истинной православной вере» (написана 1588, видана в Острозі 1598 року) Василя Суразького (Малюшицького) з вміщеними в ній двома статтями проти іконоборців [56]. Антиєретичними мотивами сповнена передмова до Острозької Біблії (1581), написана Герасимом Смотрицьким. З неї дізнаємося як про характер єресі (її прихильників звинувачено у богоборстві та жидівстві), так і про неабияке поширення у реґіоні («яко в настоящее ся время последнее… разгореся великий пламень злохитрых и многословных ересей») [57]. Подібні мотиви звучать