Отже, соціальний утопізм пізньої штундистської проповіді вже не вимагав суспільного протесту. Погляди Мальованого майже повністю відтворювали ранньореформаційну концепцію непротивлення злу насильством. В одному із послань штундиста, зокрема, читаємо: “…Христос простив вам… і, щоб не вбивати своїх братів, перекуємо всю зброю, мечі, рушниці і гармати на коси, серпи та інше, необхідне для господарства, знаряддя і будемо жити і радіти поверненим нашим раєм… ми чекаємо Царства Божого, царства любові і миру на землі” [38]. Не випадково у передмові до збірки послань Мальованого відомий толстовець І.Трегубов провів паралель між вченнями нововіра та Льва Толстого, зауважуючи: “Але дивна справа: якщо Толстого за його відкриття визнано світовим генієм, Мальованого російські учені люди визнали божевільним” [39].

За штундистською традицією (яка не властива ні протестантським течіям, зокрема пізнім, ні молоканству та новоізраїльству), мальованці повністю відмовляються від будь-якої ієрархії, усталеного культу, спільного символу віри, релігійних свят (“Ми вже воскреслі, і в нас кожен день свято”). Вся обрядовість зведена до обговорення послань Мальованого, написаних живою народною мовою, переважно дидактичного спрямування, а також духовних бесід, співів та молитви. У зібраннях беруть участь жінки, які навіть публічно тлумачать Біблію. Більшість пісень співають українською мовою у стилі козацьких наспівів, широко використовують твори сліпих кобзарів, зміст і стиль яких простежується у штундистських віршах. Наприклад: “І ми серця преклоняймо, Творця Бога умоляймо. Візьми Ти нас у Свої руки, вирви, вирви з вічної муки… Не спіть, вірні, уставайте. Христа страсті подражайте”. За твердженням В. Ясевич-Бородаєвської, мелодії цих псалмів зацікавили Миколу Лисенка, котрий поклав деякі з них на ноти, а композитор М. Речкунков транспонував їх для хорового співу [40]. На думку Ор. Левицького, рух мальованців потрібно оцінювати як ориґінальне явище українського народного життя. Тим паче цікаве, що погляди його учасників — це “самостійний витвір малоосвічених селян Таращанського і Василівського повітів… їх релігійний світогляд позначений характером світлим і радісним…” [41].

Досліджуючи феномен штундизму, Левицький слушно зазначає, що його риси були типовими для масових релігійних рухів в Україні ХIХ ст. Дійсно, тут простежуються містика та елементи екзальтації, туманні пророкування, а водночас раціонально-критичний погляд на біблійні тексти, певна абстракція та символізм; з одного боку, прості, сповнені наївних мрій хіліастичні очікування, з іншого — прагнення до глибокого, майже філософського осмислення буття; з одного боку, рішуча відмова від церкви, з іншого — безоглядна віра у лідера, фанатична відданість його проповідям. Йдеться, по суті, про характеристики, властиві будь-якій конфесії на початковому етапі. Саме так виникало християнство (достатньо прочитати про життя Христа у Євангеліях, пророцтва та дії його учнів і апостолів). Саме так зароджуються й сучасні сектантські рухи, неомістичні течії. Екзальтація й фанатизм масових релігійних рухів (у тому числі ранньореформаційних і пієтичних) є закономірною реакцією на церковну формалізацію і усталеність духовного життя, разом з тим — наслідком переслідувань віруючих. Виступ Кондратія Мальованого і доля багатьох його послідовників — типовий приклад цієї закономірності.

Останньою спробою утримати штундизм від баптистського поглинання була діяльність Василя Коваля, лідера сектантів с. Чаплинки Київської губернії, хоча його вчення містить чимало пізньопротестантських елементів, становлячи своєрідний перехідний етап від штундизму до баптизму.

У протестантському дусі тлумачить Коваль Біблію — як бездоганне джерело Божественної істини, яку потрібно сприймати буквально. Водночас, за єретичною традицією, він наполягає на важливості особистого духовного досвіду людини, її самотворчості у досягненні істини. Проголошуючи вчення, Коваль зазначає: “Це віросповідання взяте зі Святого Письма, від духовного озаріння, від свідчення Ісуса Христа, від духа пророцтв, світло якого просвіщає кожну людину” [42]. На зразок баптистських громад Коваль прагне систематизувати погляди у певний символ віри, зробити його загальноприйнятим у колі прихильників. Однак, протестантський принцип самостійного тлумачення Біблії, доповнення його іншими “одкровеннями” роблять цю спробу приреченою.

Погляди Коваля вирізнялися особливим акцентом на містико-пієтичних елементах. Так, сектант визначав своє вчення як “закон духа”, “внутрішню релігію”, що можна досягти при безпосередньому контакті з Богом, у процесі “духовного осяяння”. Останнє відбувається внаслідок дії Святого Духа, який сходить на людину і якого можна побачити тільки під час містичного екстазу. Тому головна мета молитовних зібрань полягає у зустрічі віруючого з Духом, а через нього — з Богом і в отриманні Божественних дарів. Це положення Коваль вважав водночас і арґументом проти баптистської вимоги водного хрещення, що особливо рішуче відкидали українські штундисти. На їх думку, вода очищає тільки тіло, а не душу, істинний віруючий потребує справжнього — духовного — хрещення. У цьому вчення Коваля наслідувало ранньохристиянський догмат про хрещення Святим Духом, який посів чільне місце у догматиці п’ятидесятників.

Протестантське запозичення Василя Коваля — створення в його громадах елементів інституту влади. Хоча внутрішня будова громад залишалась шундистською (рівність всіх членів, загальне братерство), Коваль наполягав на введенні посади пресвітера. Неґативно оцінюючи державний устрій, проголошуючи нове життя, де пануватиме свобода, рівність і поділ майна, Коваль натомість не мав певного соціального вчення.

Безперечно, український штундизм потрібно оцінювати як самобутнє релігійне явище, коріння якого міститься в народій духовній та побутовій культурі. В його ученнях відобразилась еволюція релігійно-раціоналістичної традиції, її своєрідна ідейна модифікація, чергова спроба реалізації соціальних надій у релігійній формі. Штундистський рух водночас сприяв