Історія України має також приклади переходу іноземців-лютеран у православ’я. Згадаймо хоча б видатного українського освітнього та церковного діяча ХVII ст. Іннокентія Гізеля, лютеранця з Пруссії, ректора Києво-Могилянської академії, ігумена Києво-Братського монастиря, а згодом архімандрита Києво-Печерської лаври. Такі факти були непоодинокими, хоча найчастіше трапляються вже у період козацьких воєн. Про це згадується у літописних матеріалах. Постригся у ченці й став ревним церковним діячем Іоанн Ернест Крабе, майстер філософії, кандидат богослов’я з академії Кролевецької. Його приклад наслідують ще два лютеранських богослови [17]. І хоч обрання чернечого життя засвідчує щиру усвідомленість у зміні релігійних переконань, чимало подібних вчинків у період Визвольної війни були вимушеними.

Відомості про чеських братів в Україні також неповні. Фактично тут не існувало їхнього церковного центру, а діяли малочисельні групи віруючих та окремі релігійні, більш чи менш відомі діячі. Останні виконали певну роль у культурно-просвітницькому і конфесійному процесах в Україні.

Діяльність проповідників чеського братства в Україні зумовлюється, насамперед, його появою у Польщі 1548 року, куди вони переселилися на шляху еміґрації (через переслідування влади) до Саксонії. У Польському Королівстві чеські брати знаходять прихильників серед панів і маґнатів, передусім у колі колишніх симпатиків гусизму. Не випадково одним із головних прихильників течії стає Якуб Остророг, представник польського роду, відомого давніми зв’язками з гуситами. Він 1553 року відкриває у містечку Лешні (центр чеськобратського руху у Польщі) церкву і школу для чеських братів, котра проіснувала до початку ХVIII ст.

Першим суперінтендантом братства на теренах польсько-литовської держави був Юрій Ізраель, останнім — Ян Амос Коменський (1592-1670) — видатний чеський педагог і мислитель, який зіграв неабияку роль у поширенні реформаційно-гуманістичних ідей у Східній, а згодом Західній Європі. Виконуючи обов’язки глави чеськобратської громади, Коменський неодноразово відвідував Краків, Люблін, Берестя. Під його керівництвом відбувся міжпротестантський синод у Влодаві 1638 року, на якому було прийняте остаточне рішення про об’єднання чеських братів з кальвіністами, а також про активізацію культурно-просвітницької діяльності протестантів в Речі Посполитій, посилення їхньої участі у політичному житті реґіону. Ці питання обговорювалися і на синоді в Орлі (1644), про який Коменський згадує: „Князь Януш Радзивілл запросив до себе в Орлу наших братів з усіх провінцій, щоб домовитися про спільні дії… я також був тут з моїми братами“ [18].

Відомо, що у своїй культурній та суспільній діяльності Ян Амос Коменський неабияке місце відводив Україні. Це привернуло увагу багатьох дослідників. Деякі з них відзначають політичний авторитет чеськобратського діяча, близьке знайомство з багатьма тогочасними європейськими політиками, а тому його активну участь у дипломатичних зносинах Богдана Хмельницького з шведським королем та угорським князем під час Визвольної війни українського народу [19]. Так, в середині ХVII ст. Коменський жваво листується з протестантськими володарями Європи, обговорює з ними ситуацію в Україні, дає позитивні характеристики діям українського козацького війська, сумує з приводу його поразок і радіє з перемог. Інформуючи своїх адресатів щодо подій в Україні та перебуваючи морально на боці повсталого народу, Коменський дає чимало порад щодо здійснення тих чи інших політичних акцій. Ця діяльність, як вважають деякі автори, була пов’язана із зверненням Богдана Хмельницького (2 липня 1649 р.) до Георгія Ракоці I щодо активізації участі дому Радзивіллів й усіх протестантських сил Польщі і Литви у війні проти польського короля Яна Казимира [20].

Звертають увагу дослідники і на безпосередню участь Коменського у налагодженні шкільної освіти в Східній Європі, зокрема в українських землях [21]. Його зусиллями піднесено чеськобратську школу у Лешні на рівень вищого навчального закладу європейського зразка, який зіграв суттєву роль у розвитку української школи. Особливою заслугою Коменського є його організаційно-педагогічна діяльність у закарпатському містечку Шарош-Потоці. Приїхавши сюди у 1650 р. на запрошення князя Ракоці, чеський мислитель протягом чотирьох років створює на базі місцевої лютеранської школи відому кальвіністську академію, котра у другій половині ХVII ст. була головним протестантським закладом у реґіоні. Тут проживало чимало українців, з якими Коменський підтримував особисті стосунки, про що згадує у творі „Щастя народу“ (Шарош-Поток,1654) [22]. У цьому ж році відбулася його зустріч з українським письменником-полемістом Михайлом Андреллою, що довідуємося з документа, знайденого А.Ротом в архіві Мукачевської єпархії. Йдеться про рукописи Андрелли, де він згадує поїздку у Сухий Потік і бесіди з Коменським про розвиток шкіл у Закарпатті [23].

Значний інтерес багатьох дослідників викликає науково-педагогічна спадщина Коменського та її вплив на розвиток культури в Україні [24]. Відомо, що під час перебування у Лешні мислитель написав значну частину своїх найвідоміших творів: основний зміст філософсько-етичного трактату „Велика дидактика“, більшість розділів „Пансофії“ (зведена праця про усі нагромаджені людством знання), збірку релігійно-етичних проповідей „Лабіринт душі й рай серця“, підручник „Відкриті двері мов“, ілюстрований буквар „Світ у малюнках“. У Шарош-Потоці Коменський пише новаторські педагогічні твори: „Про культуру природних дарувань“, „Правила поведінки дітей“, „Закони добре організованої школи“, „Новітній метод мов“, „Школа-гра“ та ін. Чимало цих праць відомі в Україні вже з середини ХVII ст. Так, у передмові одного з видань Львівського братства („Таблиця невидимая сердця чловечаго“, 1666) знаходимо ті ж ідеї та образні порівняння, котрі висловлює чеський мислитель у трактаті