Залишив Ян Амос Коменський кілька історичних праць. З його хроніки „Історія переслідувань Церкви Богемської“ (Лейден, 1648) дізнаємося про діяльність гуситів та чеських братів у Східній Європі й на теренах Речі Посполитої. Найбільшу цікавість викликають ті сторінки твору, де згадується про таборитів у Молдавії, анабаптистів у Чехії та Моравії. Читаємо у хроніці про перебування в громадах чеських братів вихідців з України: наприклад, про Мартінуса з Подолії, Георгія Балтазара-русина, Іоанна Подільського. Пише Коменський і про свою симпатію до Абрахама Сенюти з Кобиліна, який надавав моральну і матеріальну допомогу чеським братам [26].

Як засвідчують історичні документи, в Литві чеським братам патронував Ян Кротовський, в Малопольщі — Рафал Лещинський, на українсько-білоруському пограниччі — Микола Глібович. Знаходимо згадки про існування громад чеських братів і в Україні. У волинському Берестечку під опікою Єжи Лещинського діяла громада, яку очолював на початку ХVII ст. пастор Ян Турновський, брат Теофіла, поет, педагог, доктор теології Маґдебурзької академії [27]. Існували громади у Влодаві та Венгрові (тут був пастором і помер один з чотирьох братів Венгерських — Войцех). Серед активних діячів чеського братства був також Єжи Ераст, уродженець Межибіжжя на Поділлі, та Войцех Максим з Вишні, колишній ксьондз „на Русі“ [28]. Після чергової хвилі переслідувань протестантів в Чехії і Моравії на початку ХVII ст. в Галичину приїздить відомий діяч чеського братства, сподвижник Коменського у його педагогічній діяльності Ян Фікар, а під Львовом, у Дублянах, оселяється Павло Крокочинський. Як засвідчує лист чеського брата Кароля з Жеротина (датований 1668 роком), в середині ХVII ст. в західноукраїнських землях мешкало ще чимало чеських еміґрантів-братчиків. Існували їхні громади й у Закарпатті: наприклад, у Бенатці, що неподалік Бардієва, на українсько-словацькому кордоні [29].

В основу вчення чеських братів покладені ідеї Яна Гуса і Петра Хельчицького (бл. 1390-1430) — утопічного ранньобуржуазного мислителя, котрий одним із перших обґрунтував догмат про непротивлення всім видам насильства (трактат „Про духовну боротьбу“). Хельчицький відомий також як критик станового поділу й автор програми соціальної перебудови на основі рівності, єдності та братерської любові всіх членів суспільства. Одним із перших Хельчицький висунув також принцип відокремлення церкви від держави, тобто, по суті, сформулював ідею світської держави. Однак влада не вільна від морального закону, встановленого Богом для всіх без винятку людей: „…світська влада… добра, якщо Бог через неї виявляє те, що Він визнає за благо. Коли ж вона служить знаряддям злих людей, тоді я не можу її похвалити. Я визнаю, що світська влада керує світом і влаштовує його у справах часових і земних і тому потрібна світові“. Щодо релігійної віри, то вона повинна бути результатом добровільного й усвідомленого вибору людей. Тому будь-які переслідування за віру суперечать Божим настановам: „Викликати в людині любов до Бога неможливо примусовими засобами: вона заснована на свобідній волі людини і породжується Словом Божим“ [30]. Релігійну громаду Хельчицький розглядав як міні-модель ідеального суспільства, побудованого на демократичних засадах первісного християнства.

Вимоги повернення до чистоти ранньохристиянського братерства, Божественної істини, загального морального закону стали провідними у вченні чеських братів. Вони значною мірою зумовили їхні республіканські симпатії, звернення до передових політичних учень. На думку Д. Дорошенка, „впливи чеських правових понять і гуситського руху далеко глибше відбилися в українському культурному житті ХV-ХVI ст., ніж ми досі уявляли“ [31]. У теологічному плані критика чеських братів була спрямована також проти тверджень про непогрішність папи римського у справах віри і моралі. У культовому плані вони заперечували поклоніння святим, мощам, необхідність індульґенції, пишного богослужіння, наполягали на участі всіх віруючих в обряді євхаристії.

У ранній період діяльності (під час участі в національно-визвольних процесах у Чехії та Моравії) чеські брати поділяли соціальний радикалізм народно-єретичних рухів: заперечували станову нерівність, проповідували поділ майна і бідність, наполягали на непротивленні злу і відмові від державної та військової служби. У пізній період, на який припадає їхнє перебування у польсько-литовській державі, головне вістря діяльності спрямовували у національно-культурну сферу. Одними з перших проводили богослужіння чеською і навіть польською мовами. Зроблений ними переклад Біблії (так звана Кралицька Біблія) покладено в основу чеської літературної мови. Завдяки зусиллям чеських літераторів і проповідників у ХVI ст. на теренах України з’являються видання, що мають виразне реформаційне спрямування і написані зрозумілою населенню реґіона мовою (переклад твору Джона Вікліфа „Триалог“, переклади з латини і польської „О Таудалі рицарі“, „Страсті Христові“, „Повість про трьох королів“).

Чеська Біблія 1506 року стала основою не лише творів Франциска Скорини, а й Пересопницького Євангелія, певною мірою вплинувши і на Євангеліє Василя Тяпинського та деякі інші біблійні переклади кінця ХVI - початку ХVII ст. в Україні. Чеські впливи виявилися й в українській народній творчості, в піснях і віршах. Чимало українських пісень ХVI-XVII ст. були переробками чеських взірців, а найдавніший запис української народної пісні про воєводу Стефана вміщений у „Чеській граматиці“ (1571) єпископа братства, видатного мислителя-гуманіста Яна Благослава (1523-1571) [32].

Залишилися відомості й про діяльність окремих проповідників чеського братства, що безпосередньо пов’язана з історією протестантизму в Україні. Так, його