У центрі подібної просуспільної орієнтації — осучаснена протестантська концепція соціального Євангелія, сенс якої полягає у заохоченні мирської активності віруючих, більшого сприйняття ними суспільних, виробничих, освітніх, культурологічних і навіть політичних сфер буття. Концепція соціального Євангелія, на думку протестантських теологів, повинна допомогти особі у переведенні її християнських етичних переконань у русло конкретних дій на поприщі удосконалення сучасної людини і сучасного світу. Не випадково протестантська література і проповідь окрім релігійно-етичних і власне церковних аспектів звертаються до найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини.

Особливий об’єкт їхньої уваги — моральний стан людини і суспільства, який викликає у віруючих виправдане хвилювання. На думку протестантів, головна причина сумнівної моральності сучасної технократичної, урбанізованої, знеособленої людини міститься у ній самій, а вже потім у зовнішніх факторах (політична система, спосіб життя тощо). Адже суспільство — це передусім люди, отже, потрібно йти від людини. “Христос вчить, що головна причина будь-яких вад мирського життя — не матеріальна, а духовна”8. Якщо так, то і засоби розв’язання нагальних суспільних проблем — прероґатива релігії. “Світ перевантажений соціальними, моральними й економічними проблемами. Люди гинуть... Світ потребує Христа. Місія церкви — кинути рятувальний канат тим, хто гине”9.

З цього огляду сучасний протестантизм оцінює більшість соціально-етичних аспектів буття — особистого і колективного. Наприклад, баптистська, адвентистська, п’ятидесятницька церкви дотримуються цілком визначеної загальнохристиянської позиції стосовно абортів. Будь-які втручання у біологічну природу жінки, вважають вони, не можуть бути моральними,бо протирічать Божому замислові. Такий же осуд викликає у протестантів євтаназія (умертвіння безнадійно хворих з гуманних, з погляду медичної етики, міркувань), пересадка органів, генна інженерія і будь-які експерименти у галузі біомедицини. На їх думку, цілісність біологічної природи людини — це, передусім, питання її Божественної природи. Ніхто з людей не повинен втручатись у задуману Богом будівлю Всесвіту і людини, оскільки цей задум єдино правильний, найгуманніший. Віруючі переконані, що кожен несе відповідальність перед Богом за власні вчинки, і зобов’язаний дотримуватися тих заповітів служіння і добра, котрі залишив Христос. У соціальній проекції розуміння добра для багатьох протестантів — це і вимога абсолютної відмови від алкоголю й куріння, азартних ігор і нездорового способу життя. Причому, вони не тільки засуджують подібну поведінку, а й прагнуть надати практичну допомогу.

Соціально-етичні уявлення протестантів визначають їхнє ставлення до глобальних проблем сучасності: війни і миру, екологічної, енергетичної, демографічної, сировинної, неґативних наслідків НТР, урбанізації тощо. За позицією протестантських церков, віруючі повинні взяти найактивнішу участь у розв’язанні цих проблем. Саме з цього погляду розглядають вони посилення євангелізаційної практики: адже власними зусиллями ніхто не спроможний подолати труднощі, без втручання Бога гідне існування людини, побудова справедливого суспільства неможливі. “Прийди до Христа!” — це єдиний шлях до індивідуального і колективного спасіння.

Процес оновлення принципів соціального Євангелія пов’язаний також з усе більшим проникненням протестантських теологів у питання політики. Те, що протестантизм сьогодні не може бути нейтральним у політичному житті, більшість церковних діячів вже не піддає сумніву. Найрадикальніше налаштовані, особливо молоді, віруючі виступають за безпосередній діалог церкви і політичних організацій, беручи, наприклад, участь у передвиборних кампаніях, діяльності окремих організацій, рухів, клубів. Така позиція, зокрема, арґументована в одному з протестантських видань: “Якби християни вільного світу не брали активної участі у суспільно-політичному житті своїх країн, то навряд чи Захід досягнув би сьогоднішнього прогресу... Якщо, впливаючи на серце людей Словом Божим, обмежитися лише проповіддю і не взяти безпосередньої участі у розв’язанні нагальних проблем, які постали перед суспільством, то... це буде зовсім не по-християнськи.., не потрібно християнам залишатись сектантами стосовно політики.., доцільно було би подумати і про створення партії... Хай ця партія не претендує на політичну владу, а справляє вплив на духовний стан суспільства та стабілізацію загального стану в країні... Мабуть, краще не страхуватися від можливого гріха, стоячи збоку, а повністю віддати себе на служіння Господу, дозволити Духові Святому проявити себе у нових формах”10.

Однак загалом політична позиція протестантських церков залишається дуже обережною. Основна маса віруючих все ще неґативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналі протилежну систему арґументів. Наприклад: “Якщо християнин буде активним членом товариства охорони природи, пам’яток, профспілковим діячем.., то чим, власне, ці прагнення будуть відрізнятися від прагнень людей цього світу?”11. На тлі тенденції політизації, що виявляється у деяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантських осередків на політичний нейтралітет як висхідний ідеал християнської етики (Богу — Богове, кесарю — кесареве) виглядає досить зваженою.

Позитивно ставиться сучасна протестантська церква до культурного життя країни. Звичайно, йдеться про ті сфери культури, що розвивались у контексті християнських традицій та сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура, театр). Обережно оцінюють протестанти елементи сучасної секулярної культури, цінність яких, з точки зору християнської моралі, сумнівна (кіно, естрада, цирк, шоу). Однак деякі форми молодіжної культури проникають у життя громад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають з концертами не лише у релігійному, а й світському середовищі, беруть участь у молодіжних музичних фестивалях.

Відкриту позицію займають