2. містичні релігії: прихильники таких релігій не вірять в богів чи їх посланців. Ідуть особливим життєвим шляхом. Проте вони мають своїх мудреців, вчителів, філософів і просвітлених, які покликані допомагати віруючим віднайти всій правильний шлях до мудрості.

Компенсаторна (компенсаційна) функція: релігія дуже часто заповнює прогалини в психологічному, моральному, духовному сприйнятті світу, наповнює новим змістом сенс життя. Компенсує негативні почуття, які виникають через залежність людини від об’єктивних обставин.

Терапевтична функція (утішальна, лікувальна): релігія надає психологічну можливість нейтралізувати негативні емоції, полегшує емоційне сприйняття негативних життєвих обставин, дозволяє уникнути або полегшити стресовий стан людини, досягнути або зберегти внутрішній спокій, душевну рівновагу.

Світоглядна функція релігії проявляється у тому, що релігія як цілісна система світосприйняття дає осмислення навколишнього світу, людини, дає знання про історію людства, остаточну долю світу і людства в цілому і кожної людини зокрема.

Регулятивна функція: полягає у здатності релігії через систему норм, приписів, установок, кононів бути регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих релігійних спільнот і навіть суспільства в цілому.

Інтегративно-дезінтегративна функція. Ітегративна функція полягає в огранізуючих можливостях і здатності релігії (через релігійні інститути, спільноти) забезпечувати безконфліктний зв’язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, соціальних та конфесійних груп, етносів. Але інтегративна функція проявляється як правило у внутріконфесійних відносинах, тоді як у міжконфесійних відносинах дуже часто на релігіному грунті виникає немало конфліктів, в результаті чого в поліконфесійному суспільстві релігія призводить до розколів, ворожнеч та війн, в чому проявляється її дезінтегруюча функція.

Комунікативна (горизонтальна та вертикальна) функція: релігія забезпечує спілкування віруючих як у межах певної релігійної спільноти так і поза нею (так званий екуменічний рух). Тісна комунікативність характерна для громад, де є фіксоване членство. Релігійна комунікація — це процес взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, передавання релігійного досвіду, засвоєння релігійної інформації, закріплення зв’язків між віруючими однієї і тої ж конфесії. Комунікативна функція має вертикальний (людина — Бог) і горизонтальний (між віруючими) зв’язок.

Аксіологічна функція: тісно пов’язана з світоглядною, але зосереджується увага на тому, що релігійне вчення формує для віруючого шкалу цінностей.

Факультативні функції:

Еноформуюча функція є продовженням комунікативної, оскільки полягає в тому, що деякі релігії стають каталізаторами формування етносів. (Наприклад: індуїсти-індуси, сикхісти-сикхи тощо.)

Культуроформуюча або культурозберігаюча функція: в межах релігійних віровчень формуються єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступає як могутній засіб упорядкування та збереження традицій та звичаїв.

Політико-ідеологічна функція: іноді релігія може використовуватись як державна ідеологія.

2. Богословські (традиціоналістські та теїстичні: об’єктивно-ідеалістичний, суб’єктивно-ідеалістичний) і світські (історичні, просвітницько-реалістичні, марксистська, наукові: соціологічна, психолого-натуралістична) концепції релігії.

Коцепції релігії пердусім можна поділити на богословські і світські.

Богословські релігійні концепції поділяються на традиціоналістські та теїстичні.

Прихильники традиціоналістських концепцій твердять, що релігія з’являється відразу після створення Богом людини.

Тоді як прихильники теїстичних концепцій трактують Бога як певну духовну силу, яка є протилежною світу створених ним речей. Релігія з’являється лише, коли люди дозріють. (Фіхте, Лейбніц).

Теїстичні концепції в свою чергу поділяються на:

1. об’єктивно-ідеалістичні: виходять з існування Бога як об’єктивно існуючої субстанції, трансцедентного, абсолюта, світового духа. Цієї концепції притримуються всі християнські теологи і філософи-ідеалісти, тільки християни надістотним джерелом релігійної віри вважають християнського Бога, то філософи-ідеалісти під таким джерелом розуміють якийсь об’єктивно-існуючий початок. В цій концепції існує дві тенденції: раціоналістична і ірраціоналістична, які представлені такими течіями як неотомізм і „неортодоксальною школою”, яку ще називають „теологією кризи”. Перша обґрунтовує наявність у хистиянстві двох істин, якими можна оволодіти за допомогою лідського розуму і які є за своєю природою „надрозумними, але не протирозумними. Тобі як друга, яка представлена К.Бартом, заперечує можливість „природного одкровення”. Раціоналізму Барт протиставляв сліпу віру: в акті віри народжується пізнання.

2. суб’єктивно-ідеалістичні: представлений поглядами Ф.Шлейєрмахера, який започаткував вивчення релігії як індивідуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості і переживань. У.Джеймс доводив, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки є корисною для нього. Основою релігії він вважає почуття, а релігію визначав як породження людської свідомості, результат суб’єктивних переживань людини. Тоді як концепція Олпорта доходить до крайності, оскільки стверджує, що кожен віруючий має власну релігію.

Світські або матеріалістичні релігійні концепції поділяються на:

1. історичні — прихильники критично ставляться до Бога. Евгемер: „Релігія — результат віри людей в обожненого царя.” Крітій Грек: „Релігію придумали законодавці”. Концепція „трьох ошуканців”: Мойсей, Христос, Магомет були звичайними людьми, які створили власні релігійні системи.

2. просвітницько-реалістичні — Вольтер: „Релігія з’являється тоді, коли зустрічаються двоє: дурень і брехун”, „Якщо Бога не було б, то його слід було б вигадати”.

3. марксистська — Енгельс: „... усяка релігія є не що інше, як фантастичне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті — відображення, у якому сили приймають форму неземних”. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях — це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльності людей. Реальні сили, які панують над ними, відображаються у релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей момент у марксизмі складає понятт — „соціальні корені релігії”.

4. наукові —

a. соціологічна — її засновник М.Вебер вивів положення про „соціальні типи соціальної дії”. Вебер заперечував об’єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні релігійні джерела. А