b. психолого-натуралістичні концепції: релігія породжується внутрішніми потребами людського організму, його фізіологчними процесами. Релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Одним з визначних творців цієї теорії є З.Фрейд. У праці „Майбутнє однієї ілюзії” він говорить, релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з бажань людини. Релігія визначається як загальнолюдський невроз. Якщо першим замісником батька був тотем, то зараз його місце займає Бог. Ще одни прихильник цієї концепції Е.Фром у праці „Психоаналіз і релігія” пояснює потребу людини у релігії „екзистенціальним” конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою природи, а розум здіймається над природою. Людина за допомогою релігії прагне вирішити конфлікт між тілом і душею.

3. Визначення основних понять: „релігія”, „віра”, „релігійний культ”, „віросповідання”, „конфесія”, „адепт”, „церква”, „секта”, „синкретизм”, „екуменізм” тощо.

Існує понад 300 різних визначень релігії. Деякі з них.

Частина вчених виводять термін „релігія” з латинського religio, що означає стосунок до того, що є святе. Тоді як інша частина — відокремлює частинку re, що означає повернення назад, ligio — союз, спілка, відповідно перекладають як повернення до союзу, зв’язок між людиною і Богом, між творінням і творцем.

Релігія за Томою Аквінським — богоспілкування, віра людини в щось надприродне.

Релігія — складний духовний феномен, який не лише відображає віру людини в Бога, але і слугує для неї засобом спілкування з Богом.

Релігія — особливий світогляд.

Релігія — моральний комплекс.

Релігія — світогляд, система моральних відносин і практика (спосіб життя, специфічні дії) особи, групи, будь-якого об’єднання людей, суспільства, народу, які утворюються у відповідності до віри в Бога чи богів, встановлюють культ богослужень та обрядових правил і приписів, таїнств і дій.

Релігія — це те, що пов’язує людтну з Богом, а по-друге, поєднує людей між собою.

Релігія — духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприроднього Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Витоки релігії знаходять відмінне тлумачення в дослідників різних світоглідних орієнтацій. Для матеріалістів вона є продуктом фантазії, що виник із прагнення людини з’ясувати ті зовнішні сили — природні чи соціальні, які панують над нею в її соціальному житті. Розвивалася вона від фетишитських і анімістичних уявлень до демонологічних вірувань, політеїзму і монотеїзму. Але при такому ході мислення надприроднє виступає не більше як ідея, тобто щось абстраговане від світу. Відтак заперечується реальна неаявність у бтті як людей, так і всього Всесвіту якогось Вищого Начала, Абсолютної реальності, що лежить поза світом явищ, утримує світовий процес, пов’язує всі його ланки і відкривається кожному через внутрішнє відчуття його присутності, особливе переживання Священного. Саме з останнім, а воно виражається в різному містичному сприйнятті і відмінних рівнях богопізнання, пов’язане історичне розмаїття релігій, етапи їх розвитку і форми їх вияву. Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини сили, а такий її особистісний стан, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття людиною самої себе. Будь-яку систему характеризує віра в трансцедентне і система зв’язків з ним. З огляду на це, особливістю релігії є те, що вона виступає в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не піддаються логічному аналізу.

Релігійна віра — це віра в надприроднє, яка характеризується такими ознаками:

1. наявність у свідомості уявлень про надприродне, але віру в реальне існування надприродного.

2. проявляється в емоційній формі, тобто обов’язково викликає релігійні почуття;

3. включає переконання в існуванні особливих двобічних стосунків між людиною і надприроднім.

Релігійний культ — (лат. сultus – догляд, шанування) — сукупність символічних дій, з допомогою яких віруюча людина вступає в контакт з надприроднім (обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослуження, містерії, пости, молитви).

Релігійний обряд — сукупність символічних індивідуальних чи колективних дій віруючих, яка об’єднує їхні релігійні уявлення і спрямована на встановлення двобічних відносин між людиною та надприродніми об’єктами. Віруючі виходять з того, що релігійні обряди можуть надприроднім чином впливати на процеси і явища довкілля, служити формою зв’язку з Богом. Складною є система обрядових дій у сучасних світових релігіях. Центральне місце в ній належить богослужінню. Релігійні обряди виконуються як в культовому приміщенні, так і поза ним. Характеризуються обов’язковою точністю відтворення всіх елементів. Саме релігійні обряди є найбільш консервативним елементом будь-якого релігійного комплексу. Кожна релігійна система має свої специфічні обряди, що враховують особливості того чи іншого віросповідання.

Релігійне віровчення — зафіксоване засобами культури (текст, “закон”, догматичні визначення, символіка та ін.) концептуальна система релігійних поглядів та ідей про світ, смисл життя, засоби та способи його реалізації, головним з яких є усвідомлення взаємовідносин з вищими силами (Богом), що визначає релігійну діяльність тої чи іншої конфесії

Віросповідання — приналежність до будь-якої релігії, церкви,