У середині XV ст. контакти православного центру з гуситами продовжувались, що засвідчують їх дипломатичні зносини і цікаве листування між Константинополем і чехами. Йдеться про документи, писані латинською і грецькою мовами й вперше надруковані у XVII ст. ієрусалимським патріархом Досифеєм. З них довідуємося про приїзд у Константинополь 1451 року чеського посольства на чолі з Костянтином Ангеликом, який обговорював можливі варіанти співпраці з православними і передав їм “чеське сповідання віри”. У ньому містилось чимало засад, близьких до православ’я: заперечення виключного апостольського права Риму, викриття зазіхань папи на абсолютну владу у християнському світі, ствердження ідейного зв’язку гусизму з церковною писемною традицією та ієрархічної спадкоємності у церкві, наголошення на необхідності наслідувати засади ранньоапостольської церкви; підкреслено розуміння євхаристії як релігійного таїнства і обов’язковість причастя для усіх віруючих [44]. Приїзд Ангелика прихильно сприйняли у Царгороді. Цього ж, 1451 року, чехи отримують письмову відповідь, яку підписали єпископ Макарій, митрополити Ігнатій, Іосиф, Аккакій, ченець Геннадій (в миру Георгій Схоларій), майбутній константинопольський патріарх. Висловлюючи свою радість з приводу відвернення чехів від Риму та сподівання, що гусити стоятимуть “твердо на засадах віри, переданої нам від Господа та Його учнів”, православні ієрархи оцінили чеське сповідання як “зрозуміле і придатне”. При цьому зазначали: “Бо що торкається... різниць у звичаях, то нам не складно добромисно і розсудливо зробити безшкідливі поступки” [45]. Однак поразка гуситської партії та падіння Константинополя обірвали подальші зносини чехів з православними.

Політично-національне спрямування ідей гусизму об’єднало навколо них у польсько-литовській державі, насамперед, шляхту, яка вже в першій половині XV ст. виступила на історичну арену з вимогами економічного і політичного панування. У 1438 р. під головуванням гусита Яна Спитка з Мельштина утворилася шляхетська конфедерація, що мала на меті відкриту опозицію католицькій церкві (дійшло навіть до збройної сутички конфедератів із католицькою партією, передусім на соціально-політичному ґрунті). При цьому прихильники гусизму вже активно використовують віросповідну фразеологію для арґументації станових інтересів шляхти. Спитко, до речі, був володарем селищ та містечок у Галичині і проповідував, наприклад, у Самборі [46]. І хоча нам не відомо про існування організаційно оформленого осередку гуситів на українських землях, їхні посередні впливи були “значні — в розвою громадської думки і критицизму, в ідеї соборности чи громадськости церкви — участи громадян в її керуванню, в звороті до народної мови в письменстві й західних засобів в культурі” [47].

Конкретним і промовистим прикладом поєднання соціально-політичних прагнень шляхти та ідей гусизму є, зокрема, публіцистична діяльність польського політичного письменника XV-XVI ст. Яна Остророга. У трактаті “Про виправу Речі Посполитої” він висунув вимоги обмеження церковного всевладдя, скасування всіх поборів з боку римського престолу, визнання цілковитої незалежності королівської влади від папської. Остророг різко критикував духовенство і католицьку церкву. І хоча він оминав питання віри і культу, його погляди наближалися до гуситських, а подекуди були повторенням ідей Яна Гуса — у твердженнях про необов’язковість церковної десятини, право держави використовувати церковне майно для своїх потреб, багатство духовенства як причину його морального розкладу, і в сумнівах автора трактату щодо права римського папи називати себе намісником Христовим на землі [48]. Тобто, польський публіцист, по суті, лише констатує те, що під впливом гусизму зароджувалось в ідеях шляхти, яка вже готувала відкритий виступ проти церкви.

Отже, цілком певно можна говорити про гусизм як ідейно оформлену передумову протестантського руху в Речі Посполитій. Тим паче, що гусизмові завдячує поява громад чеських (або Богемських, у Моравії — моравських) братів. Виникнувши як гілка поміркованого гуситського руху, течія чеських братів у середині XVI ст. виступила віросповідно й організаційно оформленою протестантською конфесією. Поряд з лютеранством і кальвінізмом вона стала моделлю раннього протестантизму в Україні.

Визначною подією в розвитку ренесансних процесів у Європі, в тому числі Східній, стало відкриття книгодрукування. У 1475 р. засновано першу друкарню у Кракові, через рік — у Плзєні (Чехія). У 1491 р. краківський видавець Швайпольт Фіоль надрукував перші кириличні книги для читачів православних земель Польського Королівства. У Західній Європі в першій третині XVI ст. починається масовий друк протестантської літератури. Поява ранніх друкованих протестантських творів швидко робить їх надбанням багатьох народів. Збереглися примірники творів М.Лютера та Ф.Меланхтона (виданих у 20-30-х роках XVI ст. у Лейпцігу та Віттенберзі, пізніше — у Вільні, Кролівцю, Торуні, Кракові), що їх привозили в Західну Україну вже у першій половині століття.

Однак найвагоміша роль в ідейній підготовці Реформації та протестантизму в Східній Європі належить перекладам і творам видатного білоруського (народився у Полоцьку) гуманіста, просвітника, вченого Франциска Скорини