Світоглядні засади Рідної Віри       

Вчення про Праву є основою релігійного світогляду українського язичництва, на що звертають особливу увагу волхви, віщуни — автори культової пам’ятки українців Велесової Книги: «Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, як одійде, смерть єсть. Ява тече і твориться в Праві, Нава бо є після них. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві єсть Яв» (д. 1).
       Поняття про Праву, що сформувалось ще в часи індоєвропейської спільноти, ідентичне ведійській Риті, яка означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетворюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (космос). Права дає лад круговороту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом (пор. Рита — ритуал, Права — правило, обряд). Права невидима смертними: «закон, укритий законом» (Рігведа, 5.62.1); «Права невідомо уложена Дажбом» (ВК, 1). Права визначається не ззовні, а із самої себе (зсередини), вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння Богів є окремим проявами Прави. Права регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння Богів.
       Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу, про яку розповідає згадана вже перша дощечка Велесової книги, а також Волховник: «Триєдність буття відображена в ідеї священного дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, (минулого часу), світу Нави (Нав’я) — це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлене буття — світ живих людей, (теперішній час), світ Яви. Крона й листя священного дерева є житлом Володарів вищого світу, світу Прави — світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів, (майбутній час), коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя — Синівська сила. Так з триєдності буття постає Рід».
       Віра в божественне народження народу грунтувалася на легендах про кровну спорідненість русичів-українців з Богом, про яку згадує «Слово о полку Ігоревім»: русичі — «Дажбожі внуки», віщий Боян — «Велесовий внук»; а також у Велесовій Книзі: «Славимо Дажбога і буде він наш кровний заступник від Коляди до Коляди» (дощ. 15-А). Боги Прави тут «є нашими Праотцями, бо ж се ми походимо від Дажбога і стали славними від славлення Богів наших» (дощ. 24-В); «Боги наші суть великі родичі» (дощ. 33).
       Багатий пантеон Богів праукраїнського язичництва свідчить про розвинуте Богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти знайшла своє відображення в постатях багатьох Богів, які мають розглядатися як многоіменна цілісність чи множественна єдність, а не як абсолютний політеїзм (багатобожжя). Для слов’янина-язичника різні прояви Божої сили мали бути названі словом: грім і блискавка — Перуном, весняне сонце — Ярилом, літнє — Дажбогом, водна стихія — Даною, Мокошею, творенням роду опікуються Род і Рожаниці, родючістю поля — Русалки, Берегині і т.д. Велесова Книга зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів, які досі вважалися втраченими: дощич, листвич, сінич, житниць, пташич, цвітень та ін. Кожне Божество вшановується згідно календаря Коло Свароже, де Батько Сварог — є небесним зодіаком, а його сини Сварожичі — зодіакальними сузір’ями, яких є тринадцять. Найголовнішими в цьому календарі є свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Часом, як і календарем взагалі, керує Числобог: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі»— записано на одній з дощечок Велесової Книги.
       Кожне з цих свят є певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу, яке починалося спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями. Поняття жертви має своє обгрунтування у Велесовій Книзі: «Жертву тобі правим — вівсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою» (дощ. 31); «Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди» (дощ. 24-Б). Під час моління жертва кладеться у вогонь, а жертводавець спостерігає за тим, як Боги приймають його молитву (напрям диму, колір вогню тощо), решта жертви розподіляється між віруючими, роздається дітям.
       Українське язичництво має свої культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої Води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба та ін.
       Українському язичництву притаманний світоглядний дуалізм, однак