Обрядовість і календар       

Життя українського язичника від народження до самої смерті супроводжується певними ритуалами, що українською мовою називаються обрядами і означають «порядок, лад», тобто ряд послідовних дій, що мають свої правила, які слов’яни виконують щодня. Давнє слов’янське значення слова ряд — черга, шеренга, а також — договір, угода. Це слово має також і конкретне значення: ряд — збиті з дощок столи з лавами, які наші пращури збивали спеціально для частування великої кількості людей на весіллях, поминках, інших родинних урочистостях (пор. також торгівельний ряд на базарах). Саме «обрядування» первісно означало обхід гостей по рядах з частуванням (стравами, напоями), без якого не обходилося жодне із язичницьких свят. Відомі ритуальні бенкети, які називалися братчинами, і відбувалися після кожного Богослужіння, особливо на великі свята сонячного циклу Кола Сварожого, коли, окрім частування, передавалася по ряду ритуальна чаша або ріг — символ добробуту. Кожен учасник братчини, тримаючи ріг зі священним напоєм, виголошував славу Богам і передавав його далі за ходом Сонця (посолонь, тобто справа наліво). Пізніше слово обряд стали застосовувати до всіх родинних чи святкових народних церемоній.
       У язичницькій вірі найбільшими родинними святами кожної людини є три: народження, весілля і похорон. Сучасникам важко зрозуміти, що похорон може бути урочистою подією, однак давній язичник розумів свій перехід до світу Нави як свято поєднання зі своїм Родом, але вже в новій якості — у гурті Предків. Поряд із цими головними етапами людського життя відзначалися ще й проміжні: посвячення в Рідну Віру, наречення дитини (надання імені), вікові ініціації (в один рік, у сім років і на повноліття), а також станові ініціації (посвячення у воїни, висвячення в духовний сан тощо). Багато обрядів пов’язаних з важливими подіями життя родини: побудовою, переходом до нової хати, купівлею худоби, вигоном її на пасовище, оранкою, сівбою.
       Та найбагатшими залишаються календарно-обрядові звичаї, які в