У залежності від розумових законів, що лежать у їхній основі, можна наочно зобразити обидва різновиди магії у вигляді наступної таблиці:

Симпатична магія

(закон симпатії)

гомеопатична магія контагіозна магія

(закон подібності) (закон контакту)

Вся система симпатичної магії складається не з одних лише позитивних приписів, вона також містить у собі велику кількість негативних приписів, тобто заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а також на те, чого робити не слід. Сукупність позитивних приписів становить чаклунство, негативних — табу. Фактично, всі уявлення про табу, у будь-якому разі, у своїй більшості, є лише частковими випадками застосування симпатичної магії з її законами подібності та контакту. Хоча, звичайно, ці закони не сформульовані дикуном в словесній формі та не осягнені ним абстрактно, він, тим не менше, вірить, що ці закони регулюють хід природних явищ цілком незалежно від волі людини.

Ціль позитивної магії чи чаклунства — зробити так, щоб бажана подія відбулася; ціль негативної магії чи табу — зробити так, щоб небажана подія не відбулася. Але передбачається, що обидва наслідки (бажаний і небажаний) мають місце відповідно до законів подібності чи контакту. І подібно до того, як бажане явище в дійсності зовсім не є наслідком здійснення магічного обряду, явище, якого страшаться, у дійсності не випливає з порушення табу.

Табу і чаклунство усього лише протилежні полюси єдиної системи. Негативним її полюсом є табу, позитивним — чаклунство. Якщо ми дамо всій цій системі загальну назву теоретичної і практичної магії, то це співвідношення можна подати у вигляді наступної таблиці:

Магія

теоретична практична

(магія як псевдонаука) (магія як псевдомистецтво)

позитивна магія, негативна магія,

або чаклунство або табу

Магія і релігія. Магія — там, де вона зустрічається в чистому вигляді, — припускає, що одна природна подія з необхідністю незмінно настає за іншою без втручання духовного чи особистого агента. Фундаментальне припущення магії тотожно, таким чином, погляду сучасної науки: в основі як магії, так і науки лежить тверда віра в порядок і однаковість природних явищ. У мага немає сумніву в тім, що ті самі причини завжди будуть породжувати ті самі наслідки, що здійснення потрібного обряду, супроводжуване визначеними заклинаннями, неминуче призведе до бажаного результату. Маг не благає вищу силу, не шукає прихильності мінливої і свавільної надприродної істоти, не принижується перед грізним божеством. Але влада його, якою б великою він її не вважав, ні в якому разі не є владою безмежною. Він володіє нею лише настільки, наскільки строго дотримується правил свого мистецтва чи природних законів, як він їх розуміє. Нехтувати цими правилами, переступати ці закони (нехай навіть у найменшому) — значить викликати на себе невдачу і навіть наражати на крайню небезпеку своє життя. Якщо маг і претендує на верховну владу над природою, то ця влада обмежена у своїх повноваженнях і здійснювана в точній відповідності з древнім звичаєм. Так що аналогія між магічним і науковим світоглядом є обґрунтованою. В обох випадках допускається, що послідовність подій зовсім визначена, повторювана і підкоряється дії незмінних законів, прояв яких можна точно визначити і передбачати.

Якщо піддати аналізу приклади симпатичної магії, то виявиться, що вони є неправильними застосуваннями одного з двох фундаментальних законів мислення, а саме асоціації ідей за подібністю й асоціації ідей за суміжністю у просторі і часі. Гомеопатичну, чи імітативну магію породжує помилкове асоціювання ідей подібних, а магію контагіозну — помилкове асоціювання ідей суміжних.

Отже, магія, як виявилося, близька родичка науки. Залишається з’ясувати, як вона співвідноситься з релігією. Відповідь на це запитання, безсумнівно, буде залежати від розуміння природи релігії. За Фрезером, релігія — це “умилосердження й умиротворення сил, що стоять вище людини, сил, що, як вважається, спрямовують і контролюють хід природних явищ і людського життя”(п.2, с.54). Релігія в такому розумінні складається з теоретичного і практичного елементів, а саме з віри в існування вищих сил і з прагнення умилостивити їх і догодити їм. На першому місці, звичайно, стоїть віра, тому що, перш ніж догоджати божеству, треба вірити в його існування. Але “якщо релігія не породжує різного роду релігійні дійства, це вже не релігія, а просто теологія, тому що одна віра без діянь мертва. З іншого боку, не можна назвати релігійною й поведінку, не підкріплену релігійною вірою. Тому вірування і дія рівноважливі для релігії, яка не може існувати без того чи іншого”(п.2, с.54-55). Але не обов’язково і не завжди релігійна дія набуває форми ритуалу, тобто полягає в проголошенні молитов, здійсненні жертвоприношень й інших зовнішніх обрядових дій, ціль яких — догодити божеству. “Прагнучи до умиротворення надприродних сил, релігія визнає за божествами свідомий і особистий характер... Так що релігія — оскільки вона припускає, що світом керують свідомі агенти, яких можна відвернути від їхніх намірів шляхом переконання, — фундаментально протилежна магії і науці”(п.2, с.55).

Злиття і з’єднання магії і релігії в різні епохи зустрічається в багатьох народів. Але є підстави думати, що таке злиття не є споконвічним і що були часи, коли в задоволенні бажань, що виходять за межі безпосередніх тваринних прагнень, людина покладалася виключно на магію.

Наприклад, аборигени Австралії, що є найбільш відсталими з усіх відомих нам племен дикунів, повсюдно