Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





РЕФЕРАТ

з дисципліни “Релігієзнавство”

на тему:

“Історичні форми критичного аналізу релігії”

План

Вступ

1. Вільнодумство Стародавнього світу.

2. Середньовічне вільнодумство.

3. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.

Вступ

Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах цього розвитку ви-никали різноманітні форми критичного аналізу як релігійної доктрини в цілому, так і окремих її поло-жень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з пози-цій здорового глузду, суспільної практики, науки зна-ходили своє відображення у філософії, природознав-стві, фольклорі, єресях, світській літературі. Все це стало загальнокультурним тлом для формування віль-нодумства в системі духовної культури. Основні істо-ричні етапи його розвитку пропонується розглянути в контексті таких питань:

1. Вільнодумство Стародавнього світу.

2. Середньовічне вільнодумство.

3. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.

Вільнодумство Стародавнього світу

Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філо-соф XVIII ст. А. Коллінз для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій суспільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релі-гію. В стародавні часи зародилося, а в подальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумство є най-кращим способом пошуку істини.

З історичним розвитком вільнодумства змінюєть-ся і його зміст. Воно може проявити себе в м'якій формі "релігійного індеферентизму" або "антирелігій-ного скептицизму", внутріконфесійного "інакомис-лення" або "богоборчества", філософських течіях "пантеїзму", "деїзму" або теорії "двоїстої істини", со-ціально-політичній реакції "антиклерикалізму" або "релігійного нігілізму", радикальних варіантах "ате-їзму". З свого боку, релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток вільнодумних ідей. Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в системі духовної культури. Ї тільки з виникненням демократичних суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу свободи совісті вдалося толерантно врегулювати спів-існування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мислити.

Перші прояви критичного ставлення до релігії елементи вільнодумства знаходимо серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є "Бесіда пана з рабом" (Дворіччя, кінець III — початок II тис. до н. е.) і "Пісня арфіста" (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.

Більш складним пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є "Бесіда розчарованого зі своїм ду-хом". Це складний філософський твір. Людина, роз-чарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці висловлює більш тверезий погляд, ніж людина.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ставить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа локаята, або чарвака, ще „з давніх часів виступала проти релігійно-ідеалістичного розуміння природи і людини. Чарваки стверд-жували, що всі речі в природі складаються з чотирьох .елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх ком-бінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів.

Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов'язаний з іменем Ван-Чуна (І ст. до н. е.). ..Головним його твором є "Критичні міркування". В ньому Ван-Чун заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, між людиною і твариною.

Сумнів щодо релігії в країнах Стародавнього Схо-ду мав обмежений, поверховий характер, він торкався лише окремих сторін релігійного світорозуміння. .Світоглядна непослідовність, фрагментарність, відсутність стрункого вчення про релігію не применшує значення антирелігійного скептицизму далекої давнини — без нього не було б матеріалізму Демокріта,

Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця по-леміка виявлялася у скепсисі по відношенню лише до деяких положень релігії.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Саме тут VI ст. до н. е. в результаті Перемоги рабовласницької демократії і, перетворення раба на головну продуктивну силу склалися сприятливі умови для бурхливого розвитку науки, філософії, літератури й інших видів мистецтва. Вільні гро-мадяни Афін, Корінфа, Мідета, Ефеса та інших великих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною «роботою, мали можливість займатися розумовою працею.

Вже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес, Анаксімандр, Анаксімен розглядали світ як саму по собі зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існу-ванні певної матеріальної першопричини всього іс-нуючого.

Погляди мілетської школи знайшли свій по-дальший розвиток у вченні батька діалектики Геракліта (бл. 540—480), який, стверджуючи ідеї вічності й несотворимості світу, зазначав: "Світ, єдиний з усьо-го, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і за-кономірно згасає".

Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан (бл. 565—473), який висло-вив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. "Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям, створювати твори мистецтва, то вони також стали б зображати богів і надавати їм таких форм ті-ла, які мають самі".

З появою Демокріта (460—370) і його школи починається новий етап розвитку вільнодумства. Демокріт — перший енциклопедичний розум старо-давнього світу. На відміну від мислителів мілетської школи, які шукали першооснову світу в якомусь конкретному началі (воді, повітрі, вогні), вчення Де-мокріта


Сторінки: 1 2 3 4