На Кавказ секту заніс німець - колоніст Мартін Кальвейт, що переселився в 1862.м. у Тифліс. Тут він перетворив у баптизм молоканина купця Н.И. Вороніна, якого хрестив уночі 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у ріці Курі.

З віх пір Кавказ став видним центром баптистського руху, де секта придбала собі ряд видатних послідовників і ревних пропагандистів баптизму. Незабаром Воронін були спокушені в баптизм і ін. тифліські жителі - молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В.Г. Павлов. Піонер сектантського руху на Кавказу Воронін, за порадою свого керівника-німця - баптиста, відправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спеціальне місіонерське утворення в Гамбурзькій баптистській семінарії і до тонкості засвоївши тут навчання і прийоми баптистів, Павлов знову з'явився в Тифліс і вже як проповідника і баптистського пресвітера з пристойним змістом від закордонних баптистів. Так виникла перша серед російського населення Кавказу і Закавказзя тифлісская громада баптистів. Потім Павлов був одним з найбільш видатних баптистських місіонерів у Росії. Ревними помічниками Павлова в пропаганді баптизму на південно-сході Росії були Василь Іванов і Андрій Міллер-німець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону і його околицях. У своїй місіонерській діяльності російські баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними "добродійниками". Так, напр., відомі місіонери В. Павлов і В.Іванов за свої місіонерські праці одержували винагороду: перший - від Американського баптистського комітету, а другий - із Пруссії від якогось "благодійника" Ф.В. Бергмана.

Таким чином, "шлях, по якому йшло поширення баптизму в російському народі - це шлях із Заходу на Схід: з Німеччини через Новоросійський край і Донську область на Кавказ, звідси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернії і далі через Сибір на Схід до Амуру" , - говорить єпископ Алексій.

Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.

Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В.В. Іванов, що разом з Я.Г. Винсом "рукопоклав" у пресвітера баптистської громади Омського району А.Л. Евстратенко .

Крім Н.И.Вороніна, В.Г. Павлова, В.В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С.П.Степанов, С.Е. Капустинский, Д.И. Мазаев, Ф.П. Балихин, Д.М. Тимошенко, И.А. Голяев, В.П. Степанов, А.М. Мазаев, П.В. Павлов, С.в. Белоусов і ін.

Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. "Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академії". Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри ("Праці Київської Духовної Академії", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. "Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: "Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні - приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у № 9 "Київський Єпархіальних Відомостях" за дійсний рік. Не можна не погодитися з автором цієї розповіді, що "нахабності і зухвалості штундистів уже переходять усяку міру: усюди, де тільки відбувається хресний хід, похоронна процесія й ін. церковні торжества, штундисти скрізь посилають своїх агентів, щоб вони насміхалися над церковною святинею, знущалися з православного і спокушали їх у шутндизм" ("Праці Київ. .Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух південноросійського сектантства в останні роки.

3. Баптизм в Україні

Наприкінці XIX і початку XX в. починається новий період в історії російського і українського баптизму. Світська адміністрація у своїх заходах щодо баптизму стає ще рішучіше і твердіше. За словами єпископа Алексія, "Секта баптистів стає предметом серйозних наукових досліджень, організуються місіонерські з'їзди для колективного судження про міри боротьби з нею; із середовища духівництва і православного народу виступають борці за істину православної Церкви, що віддають свої сили