Але з 1905 р. положення всіх російських сектантів і зокрема баптистів зовсім змінилося. З появою так називаного закону про віротерпимість 17 квітня 1905 р. і указу 17 жовтня 1906 р. про реєстрацію старообрядницьких і сектантських громад баптисти стали вільно відправляти своє богослужіння не тільки в призначених для того будинках, але і улаштовувати свої збори в різних суспільних будинках, причому незаконно зазивати на ці збори православних людей. Сектанти почали влаштовувати з'їзди і відкривати початкові школи улаштовувати свої баптистські громади, друкувати свою літературу і т.п.

На європейському конгресі баптистів у Берліні в 1908 р. В. Павлов говорив, що "з оголошенням маніфесту про релігійну волю, баптисти зараз же... виявили оживлену місіонерську діяльність. Вони почали влаштовувати публічні збори в театрах, аудиторіях і трактирах. Особливі ревнощі виявив у пристрої таких збор наш брат проповідник Феодор Прохор. Балихін, що влаштовував такі збора в містах; Борисоглібську, Євпаторії, Бердянську, Харкові, Елизаветграде і Мелітополеві". Оратору (В.Павлову) приходилося проповідувати слово Божие в деяких з цих збор. "Коли я зі сцени, де я стояв, - говорив В. Павлов, - дивився на тисячі слухачів, що з жадібністю прислухалися до Слова Божию, те, згадуючи своє 8-літнє посилання за пропаганду баптизму, із працею вірив своїм очам, що це не сон, а дійсність. Однак, ця воля поступово скорочувалася, а в 1914 р. була зовсім ліквідована.

Під час першої світової війни (1914-1917) на послідовників баптистської пропаганди в Росії знову обрушилися гоніння: керівники були заслані в Сибір і ін. місця, багато збор закриті, видання баптистської літератури було заборонено.

Після 1-й світової війни баптизм став виявляти посилену місіонерську діяльність у всіх частинах світла. Проводилися конференції в Барсене, Будапешті, Лодзі, Ризі, Кенігсберзі, Копенгагені, Лондоні, Берліні й у багатьох інших столицях європейських держав40. Учасником цих конференцій був Е.Ю. Маллине, голова Всесвітнього Союзу баптистів, з багатьма іншими лідерами цього Союзу. Маллине в другій половині двадцятих років (1926) писав російським баптистам: "Європа має потребу в духовній релігії. Також бідує вона в більш ясних поглядах на релігійну волю. Нові конституції в більшості країн проголосили більш високі погляди на релігійну волю, чим це було колись (звичайно, мав на увазі і Радянській Росії), - продовжуючи далі, він сказав: "Баптисти мають перед собою велику задачу привести народ до повної волі, вірі, богопочитання і роботи для Царства Божия.

У 1925 році (5-12 грудня) відбулося засідання Пленуму Союзу баптистів СРСР. На це засідання прибули до 50 голів і представників відділів, районів і місцевих об'єднань, що входять у Союз баптистів СРСР. Пленум заслухав звіт правління Союзу, де було сказано, що на 1925 р. "Союз баптистів СРСР складається з 6-ти відділів з 71-м районом, 29-ти необ'єднаних у відділи районів. Новгородського, Латиського союзу і 26 невхідних у район громад, а всього більш 3000 громад, 3700 місцевих проповідників, 1100 молитовних будинків, 600 пресвітерів і 1400 ін. служителів" 42

Секретар Всесвітнього Союзу баптистів по східній півкулі доктор Рашбрук, що проситься в СРСР, у 1926 р. говорив: "чудесним є та обставина, що зараз майже немає жодної країни, у якій не було би баптистів, у той час як менш ста років тому з європейських країн вони були тільки в Англії". І дійсно, після світової війни баптизм міцно затвердився в багатьох країнах, у тому числі й у Росії, де в 1926 р. було вже 3028 громад, що входили в Союз баптистів СРСР". (Було ще чимало громад, що не входили в цей Союз). Журнал "Баптист" повідомляв, що "ці громади розкинулися мережею по всій країні - від Балтійського морячи до Японії, від Північного Льодовитого океану до Туреччини, Персії і Китаю. Найбільш густа маса їх - на Україні і на Волзі" ("Баптист". 1926 р., № 1-2, стор. 14).

Положення релігійної організації євангельських християн-баптистів у СРСР істотно Звіряється від положення її в дореволюційній Росії. "Стосовно держави всі релігійні організації в нашій країні займають однакові положення, у нас немає головних, так сказати, державних релігій і другорядних, - говорить И.С.Валисевич. - Держава визнає всі релігійні організації, що існують у нашій країні зовсім рівноправними, не віддає переваги ні однієї з них. Тому сектантські релігійні організації в СРСР, у тому числі і баптисти, виграли у відомому змісті в результаті перемоги Радянської влади. Вони одержали рівні права... із православною Церквою" .

У декларації баптистів за 1926 рік говорилося: "Ми, росіяни баптисти, при цараті не мали ніякої можливості на здійснення в Росії чого-небудь подібного: але нині ми маємо надію на те, що в дорогому серцю нашому великому СРСР ми не виявимося за своїми західними братами по вірі" 46

Таким чином, після 1917 року спостерігається незвичайний успіх поширення баптизму в СРСР. "Братерський Вісник" за 1947 р. повідомляє, що "за цей період... баптистський рух зросло до величезних розмірів і в більшому ступені, чим за всі попередні роки. Рух охопив не тільки російський й український народ, але й ін. народності, що населяють Радянський Союз (вірменів,